Музей Марка Черемшини

    Маркіяна Шашкевича галичани вважали світочем просвітництва, «будителем», і саме він є зачинателем нової української літератури в Галичині і головним натхненником національного пробудження як такого. Очільник «Руської трійці», захисник української мови перед тогочасним засиллям польської мови, письменник. Своєю діяльністю він справив великий вплив на те, щоби зміцнити статус українського слова.   Прожив всього неповних 32 роки (1811-1843), але він і однодумці багато в чому змінили хід історії свого краю. Як писав Кирило Студинський, Маркіян Шашкевич «був першим русином у Галичині, який пройнявся ідеєю національності». Маркіян Шашкевич - сучасник Тараса Шевченка і багато в чому – однодумець, галичани ці два імені часто порівнювали і вважали Маркіяна Шашкевича «своїм Шевченком», особливо на відстані літ.   У 1911 році в Україні відбулося чимало заходів, присвячених 100-літньому ювілеєві Маркіяна Шашкевича. Організаторами цих заходів були просвітяни, виховані...

  Про свою любов до людини з усіма її болями і пристрастями Василь Стефаник говорить як у ранній, так і в зрілий періоди свого становлення. «Люди під вагою такої любові калічіють», - звіряється він у одному з листів. Живучи у доволі непросту епоху – злам двох століть – Василь Стефаник стає не тільки очевидцем суспільних змін, а і гостро критикує тих своїх сучасників, які дбають за індивідуальний успіх, проте залишаються глухими до суспільного болю. В листі до Ольги Гаморак Василь Стефаник характеризує інертну інтелігенцію «…як череду патріотів скастрованих, що пливають по морю «болю всенародного» як кавалки дерева і не мають ні свого болю, ні всенародного не чують».   Фактично на очах Стефаникових ровесників ідея соціалізму зазнає своїх ідейних метаморфоз. Проте вона письменникові віддавна чужа, про що свідчить лист до Вацлава Морачевського (1896), де Василь Стефаник описує краківське середовище: «Я тутки ні з ким не сходжуся, часом з яким соціялістом, але їх я не люблю. У...

  Художнє трактування біографії митця – то особливе осмислення   значимих характеротворчих і навіть доленосних фактів з життя відомих людей, які не надаються однозначній інтерпретації.  Що стосується художньої біографії Марка Черемшини – її в цілісному вияві немає і досі. Проте образ Марка Черемшини у літературі присутній, більше того – він виразно зримий.   Зокрема, поезії Івана Драча, Дмитра Павличка, Богдана Мельничука, Мирослава Попадюка, Івана Оробця та багатьох інших. Уже згадуваний вище письменник, доктор філології Богдан Мельничук присвятив цій темі – постаті Марка Черемшини у художній літературі – окреме дослідження «Художнє слово про Марка Черемшину». Зокрема, літературознавець зазначає, що слід розрізняти твори-присвяти Марку Черемшині від тих, що ставлять у центр зображення його постать.   Цілий цикл оповідань про Марка Черемшину опублікував В.Бандурак («Мужицька правда колюча, а панська на всі боки гнуча», «За моє жито ще мене й бито» та ін....

    Днями світ побачила частина перша фундаментальної за своїм значенням антології – «Я – українець! Я – українка! Ми – українці! Майстри слова про найдорожче: рідний народ та українську мову».  Це видання рекомендувала до друку Вчена рада Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а упорядниками є професор філології, перекладач, письменник, викладач кафедри української літератури ЧНУ, знаний літературознавець Богдан МЕЛЬНИЧУК та кандидатка філології, методистка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури, викладачка кафедри української літератури цього ж навчального закладу, літературознавиця Ольга МЕЛЕНЧУК. Покутянам ця літературна новина близька ще й тому, що Богдан Мельничук - уродженець Олешкова, лауреат літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини. На обкладинці видання – робота знаного художника Івана БАЛАНА. У оформленні книги сприяла також методистка науково-методичного відділу дослідження та популяр...

Про її красу ходили легенди – вродлива брюнетка, вихованка школи Олекси Новаківського, художниця-модерністка Марія Карп’юк. Її називали найталановитішою, найперспективнішою і найвродливішою ученицею Олекси Новаківського. На персональну стипендію від Андрея Шептицького у 1929 році Марія Карп’юк стажувалася у Луврі (Париж), про що свідчить лист і перепустка, збережені в роду Самуляк-Сорохтеїв. Малювала реалістичні портрети, пейзажі та натюрморти з рисами імпресіонізму та постімпресіонізму. Проте історія її життя та творчості – багато в чому непізнана. Народилася Марія Карп’юк 13 червня 1901 року в місті Снятин у багатодітній родині Василя Карп’юка та Михайлини Алімурки. Їхня родина проживала на вулиці Вірменській (сучасна вулиця Воєводи Коснятина), і їхній дерев’яний будиночок довгі роки був місцем зустрічі і спілкування української інтелігенції Снятина. Василь Карп’юк семеро своїх дітей (синів Михайла, Лонгина, Володимира і Ярослава, а також доньок Наталію, Ольгу та Марію) виховував...

  Олекса Коссак – правозахисник, адвокат, доктор права, громадсько-культурний діяч та меценат, син Дрогобицької землі, невіддільно пов’язаний з Покуттям, а особливо – зі Снятинщиною.   Передусім, цей зв’язок полягає у фаховому становленні Олекси Коссака: маючи твердий намір здобути вищу освіту, він стає лоєром, здобуває ступінь доктора права у Львівському університеті. Адвокатську практику (яка була обов’язковою для приватних правників), Олекса Коссак здобуває у Снятині у адвокатській канцелярії Івана Семанюка, відомого також як письменник Марко Черемшина.   Припускаємо, що учень і наставник практично відразу потоваришували, адже у них було ну дуже багато спільного: обоє освіту здобували «для хліба», тобто щоби вибитися в люди, обоє були поліглотами, обоє цікавилися суспільним життям і були активним його учасниками. А ще.. обоє були закохані в покутських красунь. Олекса Коссак приходить на практику до Івана Семанюка у Снятин в 1913 році. Його наставник, Семанюк,...

  Прохання посприяти у поверненні в Україну і допомогти зі зміною громадянства – саме з таким проханням звертається до Наталії Семанюк, директорки музею Марка Черемшини у 1960 році український художник та різьбяр Іван Пантелюк .   Доля його (як життєва, так і творча) – гранично цікава. Народився 6 лютого 1913 року в селі Брустури, що на Косівщині. Спочатку захопився різьбою та «Просвітою», а згодом тонке відчуття матеріалу дозволило йому експериментувати – прийти до мистецтва екслібрису через мистецтво дереворізьблення.   Заарештований на сам Святвечір, звинувачений в українському націоналізмі і вивезений з родиною в Казахстан, де перебуває до кінця Другої світової війни.   Після війни переїжджає до Польщі (місто Кошалін), де працює в місцевому музеї і навіть обраний до міської ради.  Про це свідчать архівні документи Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва РСР (ф.555, оп.1). Проте в рідних Брустурах залишається мама, та і носталь...