Музей Марка Черемшини

  Традиція нам каже: на Різдво уся родина збирається разом, аби зустріти найбільшу радість року – таїнство народження Христа. Проте (а надто – у неспокійні часи) не всі мають можливість зустріти свята так, як звиклося і як ся належить.   Так, з настанням Першої світової війни знаний письменник та громадський діяч Марко Черемшина свою дружину Наталю Карп’юківну та її наймолодшу сестру Марійку забирає у село Кобаки, що на Косівщині. Війну він бачить через перебитий дах стодоли – на сусідній через Черемош Буковині ідуть бої, а в самій церкві у Кобаках квартирують «кучмарі», тобто російське військо. Попри всі загрози родина Семанюків і Святий вечір, і Різдво зустрічає.   Так, запис від 6 січня 1914 року у «Щоденнику» Марка Черемшини свідчить: « Вечеря світла, але Люся змучена сильно. Місяця вже лиш половина від полудня круг ».   Люсею Марко Черемшина ласкаво називає свою Наталю – скорочено від «Наталюся». Запис наступного дня, 7 січня, лиш подверджує, що святкування було вкрай

  Краєзнавство та етнографія Покуття, поза сумнівом, − вдячна царина для дослідження, підтвердженням чому є праці О.Кольбера, А.Онищука, А.Королька, М.Паньківа, П.Сіреджука,   Р.Кірєєвої, Я.Ткачук, І.Руснака та багатьох інших поважних дослідників. Історія населених пунктів, місцевий ономастикон, одягові традиції та специфіка традиційної кухні, діаспоріана в іменах – усі ці теми направду є глибокими і перспективними для дослідження. Руслана Кірєєва упродовж свого фахового шляху присвятила чимало як теоретичних досліджень, так і меморіальних проектів, котрі мали на меті презентувати читачеві найцікавіше з матеріальної і духовної культури Покуття. Дослідниця традицій, краєзнавиця, журналістка та громадсько-культурна діячка Руслана Кірєєва очолювала Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини з 1979 по 2019 роки. За цей період вона стала фундатором таких напрямків роботи в установі, як етнографічний, краєзнавчий, літературно-мистецький та дослідницько-видавничий. Як ж

  *Ілюстрація - картина Василя Курилика  Кажуть, що за спаленими мостами відкриваються нові шляхи. Можливо, але не без важкої роботи. Син снятинської землі – Ілля Киріяк - як тільки йому виповнюється 18, емігрує за океан, до Канади, аби створити там нового себе. Відчайдушний вчинок, адже для більшості трудова еміграція за океан – це точка неповернення, де все потрібно починати спочатку.   Народився Ілля Киріяк 29 травня 1888 року   у селі Завалля Снятинського району. Якби описати його життя одним реченням, то все як у казці: від чорноробочого   до ректора Інституту імені Михайла Грушевського. Проте нескладно здогадатися, що зоряний шлях був тернистим, адже за океаном, не маючи стартового капіталу, а один лише гострий розум – вибудувати кар’єру цілком не легко. Ще в молодших класах Заваллівської школи хлопчина часто чує на свою адресу побажання, аби він продовжив навчання у гімназії. З одного боку, він і сам цього хоче, бо вихований у родині радикала-просвітянина, а з іншого б