ЧОГО ПЛАКАВ ДІД МАРКА ЧЕРЕМШИНИ
Про момент, коли шкільна управа «прислала картку» віддати Івана Семанюка до школи, письменник згадує доволі однозначно: дід Дмитро три дні плакав і їди не брався, а відтак відвів дитину до школи сам. У автобіографічних творах «Бо як дим підоймається» та «Хіба даруймо воду» ми прочитаємо, що селяни ставилися до школи як зайвих, навʼязаних їм витрат, і бували навіть такі дивні випадки, що раділи каліцтву дитини – «бо не буде ні жовнір, ні шкільник». Так, до освіти і просвіти на початках ставилися вороже – в основному, через брак розуміння, але вже дуже скоро ситуація змінилася: бути «нечитальником» вважалося відсталістю, а освічена людина ставала гонором для роду. Але в родин майбутнього письменника Марка Черемшини була інша дещо ситуація. Дєдя Івана, Юрій Семанюк, був одним із пʼяти основоположників читальні і просвітницького руху в Кобаках, про це є достовірні свідчення. Отже, у його родині не мало би бути страхів і упереджень стосовно освіти. Та і бібліотека ...