СВІТОГЛЯДНЕ «OMNIA MEA MECUM PORTO» ПОЕЗІЇ БОГДАНА ГАСЮКА
За-чин.. Зачинається життя як чин ліричного героя, який відчитує діалектичне сусідство вінчальних і поминальних порогів, який з воріт споглядає неканонічне (чи потойбічне?) чорне весілля, який чує «многая літа» і «вічная пам’ять» у своїм часі так згуста і почергово, що він розуміє: то просто чорне змінюється в біле, кінець переходить у зачин. І герой іде і потихо вимовляє навперед себе: « пантруйся ж, хлопче,- свою дріботність бережи, серед всього безмежжя і просторів, бо ти – дрібонький бог, що понад прірвою біжит, несучи й свою пречисту провість..» Сміливо? Так. Чесно? Так. Бо людина створена за подобою Божою, і оте бажання розпізнати різницю між смаками Добра і Зла свого часу вигнало її зі священного Раю – блаженного виміру незнання ні про чесноти, ні про хиби цього світу. Власне, герой поезій Богдана Гасюка так разюче і болісно (практично шкірою) відчуває межі чорного і білого, їхні переходи, що закрадається думка: він це бачить уперше, він ще не зроговів. В
