Музей Марка Черемшини

  Як відомо, різдвяна пора – це саме той час, коли уся родина, вшановуючи світло Різдва Христового, збирається разом, і на зимову пору припадають розмаїті традиції – колядування, святвечірня та різдвяна трапеза, плісані, маланкування, йорданське освячення води і відповідні обрядові пісні… Не визначальною, але дуже важливою, є кулінарна складова: «Що готуємо на Різдво», - це значно більше, аніж просто про їжу.   Неможливо уявити покутське Різдво, звичайно, без куті, узвару, святошних калачів . На святковий стіл ставимо на один прибор більше – адже, як каже народна традиція, прийдуть на гостину душі предків, то треба накрити стіл так, аби вони не чулися зайвими…   Одна з найцікавіших, на мій погляд, різдвяних страв Покуття та Гуцульщини, є креплики – вареники з цибулею та оселедцем, котрі подаються до грибної зупи і ліпляться «вушками докупи», тобто як пельмені. Мають вони і солодкий відповідник (особливо на Львівщині) – креплики з медом та маком. До ліплення крепликів, як прави

  «Мені ліпше знати, ким я є - поляком чи українцем», - безкомпромісно заявив художник Осип Сорохтей, котрий прийшов у світ у чесько-польській родині. Послідовник краківських живописних традицій, графік, карикатурист, доброволець Легіону УСС, котрий залишив світові понад 1000 робіт-символів.  Уже в ранніх своїх роботах він обирає гротеск як метод експресіонізму, а захоплення Альбрехтом Дюрером згодом зрезонувало у сакральну тематику в творчості Осипа Сорохтея. Михайло Рудницький, говорячи саме про гротескні карикатури художника, каже, що прототипом і лейтмотивом стало саме суспільство: «Карикатурист у карикатурному середовищі ».. Дослідниця Олена Ріпко каже: «Осип Сорохтей мав 28 років і лиш три курси академії, коли закінчилася війна (Перша світова. – Авт.). Зате вона стала життєвою школою: завершила «психологічний портрет» митця». Викладаючи у Станівлавській гімназії, Осип Сорохтей у вигляді карикатурного бульдога зображує тодішнього директора гімназії, котрий вирізнявся своїми шо

  Німецькі колонії на території Прикарпаття, Волині – зараз це звучить дещо екзотично, адже їхні колишні жителі в далеких сорокових розчинилися у часі. Ну точніше як розчинилися – так, як несподівано для місцевого населення вони колись приїхали невеликими критими кінними возиками – так само несподівано і поїхали, полишивши свої сливові сади, ковальські майстерні і акуратні будиночки на дві родини.   Їхати на Буковину,  Галичину і Лодомерію централізовано, цілими родинами чи навіть селами, баварці і шваби стали у Х VII І – ХІХ столітті. Причини тому були економічні та суспільно-політичні: німцям імперія (а тоді частина України була у складі Австрійської імперії) обіцяла вільні для обробітку землі, часткове звільнення від податків та рекрутчини тощо. Чи не найдетальніше про внутрішню психологію німців-колоністів, котрі зважилися на переїзд, пише Марія Матіос у її знаменитому романі «Букова земля». Діяли спеціальні еміграційні агенти (ну дуже подібні до тих, які в цей же час підохочув

  Один із головних християнських святих, котрого вважають покровителем подорожніх, патроном вовків і найбажанішим «гостем» дітей – це про святого Миколая.  Як влучно зазначає Ю.Катрій, «Наш народ почитає його наче свого національного святого». Саме образ Миколая Чудотворця часто зображали поруч з Ісусом Христом та Пречистою Дівою на знаменитих чумацьких іконах на камбалі, адже Миколай вважався покровителем мандрівників. Чому на камбалі? Тому, що цю рибу в сушеному вигляді брали з собою в дорогу, а її плоскість зручна для розпису. Звісно, що рибу з ликом в їжу не вживали. Ікони на рибі вішали на воза чи мажі в якості оберегу - щось на зразок сучасних іконок у авто.  Зараз ця цікава традиція - чумацькі ікони на сушеній рибі - відроджують у Херсоні краєзнавець Андрій Лопушинський та художниця Оксана Оснач .   Образ цього святого був і на козацьких чайках, з тієї ж причини - щоби беріг від лиха у дорозі. Як стверджує Дмитро Яворницький - така ікона мусіла бути на кожній козацькій чайці. Пр

Здавалося би, півроку тому – це дуже недавно. І особливо нічого й не відбулося. Проте кожне півріччя нашого музею – насправді значиме, адже наповнене спогадами цінного спілкування з вами, дорогі наші відвідувачі. З найголовнішого – за ініціативи та сприяння Снятинської міської ради  у трьох кімнатах нашого музею здійснено ремонт, ми відкрили для вас краєзнавчу світлицю Покуття у одній з кімнат, здійснили низку краєзнавчих досліджень і здали до друку культурологічну книгу «Портрет українця».  За наші успіхи і зміни на краще також щиро завдячуємо начальнику відділу культури і туризму Снятинської міської ради Мирославі Будаковській. А за увагу - вам, усі друзі Вілли натхнення.  Отож, спробуймо разом пригадати, яким запам’яталося друге півріччя цього непростого і цікавого 2021 року:   1.      КУЛЬТМАСОВА РОБОТА: 4 серпня – презентація семи ретророманів Василя Добрянського – володаря гран-прі Міжнародного конкурсу «Коронація слова»:   Презентація генеалогічних досліджень краєзн