СНЯТИНЩИНА У ДОЛІ ПОДРУЖЖЯ КОССАКІВ

 

Олекса Коссак – правозахисник, адвокат, доктор права, громадсько-культурний діяч та меценат, син Дрогобицької землі, невіддільно пов’язаний з Покуттям, а особливо – зі Снятинщиною.

 

Передусім, цей зв’язок полягає у фаховому становленні Олекси Коссака: маючи твердий намір здобути вищу освіту, він стає лоєром, здобуває ступінь доктора права у Львівському університеті. Адвокатську практику (яка була обов’язковою для приватних правників), Олекса Коссак здобуває у Снятині у адвокатській канцелярії Івана Семанюка, відомого також як письменник Марко Черемшина.

 

Припускаємо, що учень і наставник практично відразу потоваришували, адже у них було ну дуже багато спільного: обоє освіту здобували «для хліба», тобто щоби вибитися в люди, обоє були поліглотами, обоє цікавилися суспільним життям і були активним його учасниками. А ще.. обоє були закохані в покутських красунь.

Олекса Коссак приходить на практику до Івана Семанюка у Снятин в 1913 році. Його наставник, Семанюк, переїхав до Снятина роком раніше – в 1912 році, відкриває свою канцелярію, і закохується тут у вродливу молоду вчительку Наталю Карп’юк.

Олекса Коссак свою долю - дочку пароха з Карлова Олену Курп’як, зустрів дещо раніше – він навчався у Львові разом з молодшим братом Олени Володимиром, часто приїжджав до Карлова (тепер Прутівка) на вакації, а ще допомагав Володимирові Курп’якові з навчанням. Якщо би проводити художні паралелі – то Олена Курп’як нам дуже подібна на Еву з відомого роману Ольги Кобилянської «Апостол черні» - розумна, красива, тендітна і вольова одночасно.

Народилася Олена Курп’як 27 січня 1890 року в шляхетній родині духовенства, а батько Ілярій був не тільки парохом у Карлові, він же активно опікувався «Просвітою», керував хором, створив родинний ансамбль і багато уваги приділяв освіті дітей. Щоправда, спочатку отець Ілярій планував дати освіту лише синам, але донька Олена була дуже наполеглива у своєму бажанні вчитися – і батько погодився. Олена Курп’як здобула освіту у Львівській виділовій школі імені Тараса Шевченка, дівочій вчительській семінарії, Вищому музичному інституті (клас фортепіано М.Криницької). Вчителювала в Карлові та Снятині після завершення навчання (тобто з 1908 року).

Обраниця Івана Семанюка також народилася у родині просвітників – тато дівчини Василь Карп’юк заснував читальню «Просвіти» і всі свої зусилля спрямував на те, щоби чотирьом синам і трьом донькам дати належну освіту. Про це ми вже писали у нашому попередньому дослідженні. Наталія Карп’юк нетривалий час також вчителювала, а ще цікавилася культурною діяльністю, і саме так зустріла свою долю – її улюблений письменник Марко Черемшина (він же – доктор Семанюк) одного разу прийшов на репетиції «Бояну», де і помітив вродливу вчительку.

Коссаки одружилися першими – вони вінчалися у Снятині 16 вересня 1913 року (тобто практично відразу після того, як Олекса Коссак прибув на практику до Івана Семанюка).

 

«Доктор Семанюк, наставник молодого правника, при укладенні шлюбу був свідком, а на весіллі ще й виконував обов’язки старости. Згодом дружина Івана Семанюка Наталія стала близькою приятелькою Олени Коссак», - пише внук Олекси та Олени Коссаків, відомий краєзнавець Богдан Волошинський у праці «Доля коломийського адвоката».

 

Семанюки одружуються в 1914-му. І Коссакам, і Семанюкам насолодитися радістю супружого життя завадила світова фуга – війна. Жорна Першої світової війни змінюють долі цих чотирьох людей до невпізнанності, і вони, випивши кожен свою гірку чашу, продовжують працювати для рідного суспільства.

 

Час кінця ХІХ століття і до початку Першої світової війни неспроста називають «адвокатською добою», адже, за влучним формулюванням Богдана Волошинського, в ті часи правники – це була основна фахова група, яка двигала політикум і культуру краю. Українські адвокати того часу часто були правниками, меценатами, просвітянами і державниками одночасно.

 

Олекса Коссак, переживши війну, полон і буремне повоєння, зміг відновити адвокатську практику аж в 1922 році в Коломиї.

Іван Семанюк, забравши молоду дружину до свого рідного села Кобаки, повернеться у рідний Снятин аж 1918 року іншим – старшим на ціле життя.

І Олекса Коссак, і Іван Семанюк, окрім вищеперерахованого, займалися також популяризацією українського шкільництва та української мови, за що були «великими в очах» в умовах іноземних окупацій. Обоє вони були синами свого народу, і керувалися принципами Євгена Рафаловича з повісті Івана Франка «Перехресні стежки»: «Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатитися йому. Се перший заповіт, від якого ніщо й ніяким способом не може увільнити його»…

 

… Поєднує Івана Семанюка та Олексу Коссака іще один біографічний факт, останній для Семанюка: Олекса і Олена Коссаки брали участь у похороні Івана Семанюка (Марка Черемшини) у 1927 році, про що сповіщала львівська газета "Діло" від 30 квітня 1927 р., ч. 93 на с. 1., а в цій же газеті від 14 травня 1927 р., ч. 105 на с. 4 поміщено подяку дружини Наталії Семанюкової особам, які взяли участь у похороні її чоловіка, у т.ч. коломийським адвокатам Олексі Коссаку та Іванові Новодворському….

 

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філології,

старша наукова співробітниця

Снятинського літературно-меморіального музею

Марка Черемшини, письменниця

 

ДЖЕРЕЛА

1. Волошинський Б. Адвокат Олекса Коссак: правнича і громадська діяльність у міжвоєнній Галичині / Богдан Волошинський. // Вісник НААУ. – 2021. – №3. – С. 55–60.

2. Волошинський Б. Доля коломийського адвоката. Документальна оповідь про українського правника доктора Олексу Коссака. – Коломия: Вік, 2020. – 32 с. + 8 с. (іл.).

 

ІЛЮСТРАЦІЇ:

Фото 1 - шлюбне фото Коссаків, Снятин, 1913. Надав Богдан Волошинський.

Фото 3 - свідоцтво про одруження (дублікат), надав Богдан Волошинський. У свідоцтві - підпис свідка Івана Семанюка.

Фото 2 - шлюбне фото Семанюків (Снятин, 1914). Фонди нашого музею.