Музей Марка Черемшини

  1970 рік. Тридцятирічний Олександр Мікловда – молодий художник родом із Закарпаття, який блискуче опанував мистецтво чистої лінії, гравюру – і перебуває у стані творчого пошуку. За його плечима – Ужгородське училище прикладного мистецтва, він практично завершує вже Київський художній інститут, і має щастя на академічного наставника – це відомий графік Василь Касіян. Вчитель придивляється до робіт свого здібного дипломника і радить йому зупинитися саме на книжковій графіці. Більше того – відчуваючи залюбленість Олександра Мікловди у традиційну культуру горян (а особливою пристрастю студента були писанкарські техніки орнаментування), вчитель пропонує йому таку тему дипломної роботи, яка максимально співзвучна з його уявленнями про естетику мистецтва. Василь Касіян пропонує своєму учневі проілюструвати новели Марка Черемшини, які так подібні на гірську писанку.   Дослідник Володимир Полєк у нарисі «Джерело натхнення» зазначає: «Свою любов до автора «Карбів» В.Касіян передав...

  Історія політв’язня Ігоря Салія співзвучна відомій фразі з роману «Тигролови» Івана Багряного: «Сміливі завжди мають щастя». Щоправда щастя це – не в зірках, що падуть з неба в руки, а в тому, щоби вижити і залишитися людиною, пройшовши Воркуту, зради і постійні доноси. Табірний портрет Ігоря Салія невідомого авторства   Хтось про нього знає як про повстанця, сина з патріотичної будилівської родини, котрий уже в 12 років виконував складні завдання. Хтось знає його як актора Коломийського обласного драматичного театру. А ще хтось – особливим співрозмовником, котрий лиш самою харизматичністю міг виховати націоналізм. Доля його склалася так, що присягу ОУН він давав у ..концтаборі, будучи засудженим за цей-таки націоналізм. А ще навіть у найважчі часи він знав: силу жити дають люди, які підтримують навіть тоді, коли самим нестерпно. Як побратим по камері Богун, котрий дисциплінував їх до молитви тоді, коли хотілося лягти і вмерти. Як родинний лікар Сталіна Квіташвілі, як...

  Стеф`юк, Іванна. Портрет українця: культурологічні есеї та образки ) / Передм. Є.Барана. - К.: "Український письменник", 2022. - 312 с.  Сьогодні немає проблем   з пізнанням світу літератури з краєзнавчим чи етнографічними аспектами. Сьогодні є проблема з пізнанням. Надто великий пласт знань, які складають основу культурного буття нації чи національного буття культури опиняються на маргінесі суспільних інтересів. Я не шукатиму тут причин такого стану. Не буду пояснювати, чому це стається у нас. Це стається. Моментами такі зміни є незворотніми. І як би не опирався цій тенденції вихолощування культури, все одно її трудно зупинити. Але не будемо песимістами. Життя є дивним і неспрогнозованим. І хоча ми живемо   в добу суцільних змін, які аж ніяк не обіцяють зупинитися, все одно є в цьому світі щось стале і хтось більший за тенденції світових змін. І це щось – індивідульний опір варварству. І цей хтось – Людина, яка свідома відповідальности за життя. Пафосно? Так....

  Традиція нам каже: на Різдво уся родина збирається разом, аби зустріти найбільшу радість року – таїнство народження Христа. Проте (а надто – у неспокійні часи) не всі мають можливість зустріти свята так, як звиклося і як ся належить.   Так, з настанням Першої світової війни знаний письменник та громадський діяч Марко Черемшина свою дружину Наталю Карп’юківну та її наймолодшу сестру Марійку забирає у село Кобаки, що на Косівщині. Війну він бачить через перебитий дах стодоли – на сусідній через Черемош Буковині ідуть бої, а в самій церкві у Кобаках квартирують «кучмарі», тобто російське військо. Попри всі загрози родина Семанюків і Святий вечір, і Різдво зустрічає.   Так, запис від 6 січня 1914 року у «Щоденнику» Марка Черемшини свідчить: « Вечеря світла, але Люся змучена сильно. Місяця вже лиш половина від полудня круг ».   Люсею Марко Черемшина ласкаво називає свою Наталю – скорочено від «Наталюся». Запис наступного дня, 7 січня, лиш подверджує, що свят...

  Краєзнавство та етнографія Покуття, поза сумнівом, − вдячна царина для дослідження, підтвердженням чому є праці О.Кольбера, А.Онищука, А.Королька, М.Паньківа, П.Сіреджука,   Р.Кірєєвої, Я.Ткачук, І.Руснака та багатьох інших поважних дослідників. Історія населених пунктів, місцевий ономастикон, одягові традиції та специфіка традиційної кухні, діаспоріана в іменах – усі ці теми направду є глибокими і перспективними для дослідження. Руслана Кірєєва упродовж свого фахового шляху присвятила чимало як теоретичних досліджень, так і меморіальних проектів, котрі мали на меті презентувати читачеві найцікавіше з матеріальної і духовної культури Покуття. Дослідниця традицій, краєзнавиця, журналістка та громадсько-культурна діячка Руслана Кірєєва очолювала Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини з 1979 по 2019 роки. За цей період вона стала фундатором таких напрямків роботи в установі, як етнографічний, краєзнавчий, літературно-мистецький та дослідницько-видавничи...

  *Ілюстрація - картина Василя Курилика  Кажуть, що за спаленими мостами відкриваються нові шляхи. Можливо, але не без важкої роботи. Син снятинської землі – Ілля Киріяк - як тільки йому виповнюється 18, емігрує за океан, до Канади, аби створити там нового себе. Відчайдушний вчинок, адже для більшості трудова еміграція за океан – це точка неповернення, де все потрібно починати спочатку.   Народився Ілля Киріяк 29 травня 1888 року   у селі Завалля Снятинського району. Якби описати його життя одним реченням, то все як у казці: від чорноробочого   до ректора Інституту імені Михайла Грушевського. Проте нескладно здогадатися, що зоряний шлях був тернистим, адже за океаном, не маючи стартового капіталу, а один лише гострий розум – вибудувати кар’єру цілком не легко. Ще в молодших класах Заваллівської школи хлопчина часто чує на свою адресу побажання, аби він продовжив навчання у гімназії. З одного боку, він і сам цього хоче, бо вихований у родині радикала-пр...