ЄВГЕН БАРАН "ДВЕРІ В ИНЧИЙ СВІТ…"

 

Стеф`юк, Іванна. Портрет українця: культурологічні есеї та образки ) / Передм. Є.Барана. - К.: "Український письменник", 2022. - 312 с. 

Сьогодні немає проблем  з пізнанням світу літератури з краєзнавчим чи етнографічними аспектами. Сьогодні є проблема з пізнанням. Надто великий пласт знань, які складають основу культурного буття нації чи національного буття культури опиняються на маргінесі суспільних інтересів. Я не шукатиму тут причин такого стану. Не буду пояснювати, чому це стається у нас. Це стається. Моментами такі зміни є незворотніми. І як би не опирався цій тенденції вихолощування культури, все одно її трудно зупинити.

Але не будемо песимістами. Життя є дивним і неспрогнозованим. І хоча ми живемо  в добу суцільних змін, які аж ніяк не обіцяють зупинитися, все одно є в цьому світі щось стале і хтось більший за тенденції світових змін. І це щось – індивідульний опір варварству. І цей хтось – Людина, яка свідома відповідальности за життя.

Пафосно? Так. Але є моменти, коли тільки пафосні речі, вчинки, слова здатні бодай на крок від тебе зафіксувати правду людини культури (людини культурної).

Іванна Стеф`юк, ся „мольфариця-рибниця“ із Кобак, що тепер пожвавлює роботу Снятинського музею Марка Черемшини, підготувала книжку літературознавчо-краєзнавчих та етнографічних есеїв, які розширюють горизонти відомого, виводячи оце відоме у простір позавідомого.

Особлива тема її літературознавчо-краєзнавчих есеїв – життя і творчість покутського жайворонка Марка Черемшини і його  дружини Наталі Семанюк. Коло тем, які зосереджені на цьому головному острівці, так чи інакше повʼязані з цим семанюківським контекстом: тут конкретизація розмови про батьків Марка Черемшини, про його друзів (Семен Горук. Михайло Гайворонський, Лесь Мартович), а ще постаті так чи інакше причетні до покутського краю: Леся Українка, Володимир Самійленко, Олесь Гончар. А то й розмова про забутого письменника-емігранта Іллю Киріяка…

Словом, тем для розмови завжди є багато, але ще більше є запитань, які неминуче постануть після прочитання цих есеїв і, можливо, когось із читачів підштовхнуть до наступних пошуків.

Органічно вливаються в цей блок окреслених розмов – літературно-критичні відгуки на прочитані книжки Степана Григорука, Василя Клічака, Володимира Чипиги. Авторка не замуровується в «покутському трисвіті», але й охоплює своїм взглядом книжки авторів, які відвідували Покуття – Тетяна Чепеп-Пероганич чи Олександр Козинець.

Другий розділ книжки – чи то «двері другі» - етнографічні. Стає зрозумілим, що Іванна Стефʼюк не просто віддає данину моді, а захоплена в етнокультурний простір покутян і захоплено й водночас професійно говорить про нього: тут і розмова про обрядово-сакральний вимір, про покутські вишиванки, про загадки придорожніх хрестів…

Кожна тема у автора знаходить своє орнаментування з відповідним підбором ілюстративного матеріялу.

Але найголовніше, що розповідь йде вільно, легко, ненавʼязливо. Видно, що автор добре орієнтується в запропонованих до обговорення темах, і вміє зберігати стилістичну і змістову інтригу.

Звичайно, що таке легке і водночас професійне виповідання лише увиразнюють обличчя культури Прикарпаття та Буковини, виповнюючи його сторінки фактами, подіями і людьми, які дають сучасному читачеві розуміння, що культура без традиції, як і традиція без культури, є мертвим морем. А на тій землі, якою протікає Прут, про ніяку есхатологічну перспективу мова не може йти.