МАГІЯ ЛЮБОВІ І ПАМ’ЯТІ

 

(відгук на книжку Іванни Стеф’юк «Про вас»)

 

«…А ще уже сумнівається. Сумнівається, що правда те, що казали у хедері, ніби людина – то наймудріше створіння Боже, розумніше від звіра. Звір не вбиває собі подібних ні з азарту, ні з помсти, ні з заздрості. Лише з голоду чи страху. А людина… виглядає на те, що людина – це той вічно голодний звір, який ніколи не насититься… Бейла багато мовчить тепер. Бо у неї серце – то тугий кутський горіх…»

Іванна Стеф’юк. Про вас (образки) / Іванна Стеф’юк. – Брустури: Дискурс, 2022. – 160 с.

Коли читаю образки пані Іванни, чомусь у спогадах, на асоціативному рівні, виринають слова моєї мами, які колись запам’яталися мені, малій, на все життя: «Людина – це найжорстокіший звір. Запам’ятай це, доню…» І від 2014 року я повірила в ці слова…

 

Настільки лаконічного, але концентрованого письма прозаїків-сучасників мені ще не доводилося читати. Пані Іванна в одній сторінці друкованого тексту може передати цілу людську долю, історію і розвиток драми або щастя. Кожен образок – емоційний згусток болю і гіркоти життя, або правди життя.

Книжка Іванни Стеф’юк – не про сучасність, не про війну. Вона набагато глибша. Якщо коротко, це книга про людську долю в історичних буревіях і про перемогу життя (як зазначено в анотації), це мереживо родинних спогадів з історіями «людей із сорокових». Ця книга – суцільний концентрований біль, або непроминальний спогад… Важко писати такі речі, знаю. І читати тяжко. Проте необхідно – і писати, і читати необхідно.

Як же тісно-тісно переплелися у книжці «Про вас» любов і смерть, розпач і надія. Переплелися і вросли одне в одне – не розділити, не відокремити… Здається, тримаю в руках не книгу – тримаю саме життя. І – мурашки по серцю… Іншими словами, пані Іванка творить магію любові і пам’яті. Саме тому у читача лишаються дуже трепетні відчування.

Насправді в книзі – так багато-багато болю, що інколи читач може відчути його навіть фізично – настільки концентрованим він є в рядках письменниці… Над окремими сюжетами я плакала, мов дитина, і розуміла: це плаче моя любов, яка таким чином очищається від усього зайвого і з роками набутого…

І крізь усі тексти Іванни Стеф’юк – золотою ниткою магія любові, магія пам’яті, крізь призму дитинної щирості й ніжності і дорослої споглядальної мудрості водночас… Любові до своєї землі, до її рослинного і тваринного світу і, насамперед, любові до людей і людського в Людині, поваги та пам’яті до дерева роду. Чого ж більше: любові, а чи болю? Напевно, їх тут – однаковою мірою. Бо людська пам’ять – це і є біль та любов…

Читаючи цю книжку, вкотре надихаюся любов’ю і повертаюся подумки до власних першовитоків. Долаю усі кордони (реальні та часові), маленьким залюбленим дівчам обіймаю своїх найрідніших (а бабусь і дідусів особливо) і… Зупиняється час, у моєму щасливому мирному дитинстві, та млосно пахне маминими рожевими трояндами і бабусиним свіжоспеченим хлібом, татковим напівлегендарним волинським лісом з голосом Лукашевої сопілки і дідусевими оповідями про війну 41-го – 45-го, які мені, малій і допитливій, тоді здавалися лише казками…

Аби ми з вами трішки замислилися, завершити свій відгук хочу діалогом персонажів з образка Іванни Стеф’юк «По дорозі до сонця»:

–       А що для вас – успіх?

–       Забезпечити собі майбутнє.

–       Ціною теперішньго? Ви чомусь так вірите в майбутнє, ніби бачили його. А теперішнє проживаєте якнайшвидше… Дивні ви, люди…

Книжку однозначно рекомендую. Авторка володіє Словом і Світлом.

Юля Полісянка,

письменниця,

чл. НСПУ