КОЛОНІЯ АВГУСТДОРФ: ТЕРИТОРІЯ ОСОБЛИВИХ ПРАВИЛ

 

Німецькі колонії на території Прикарпаття, Волині – зараз це звучить дещо екзотично, адже їхні колишні жителі в далеких сорокових розчинилися у часі. Ну точніше як розчинилися – так, як несподівано для місцевого населення вони колись приїхали невеликими критими кінними возиками – так само несподівано і поїхали, полишивши свої сливові сади, ковальські майстерні і акуратні будиночки на дві родини.

 

Їхати на Буковину,  Галичину і Лодомерію централізовано, цілими родинами чи навіть селами, баварці і шваби стали у ХVIIІ – ХІХ столітті. Причини тому були економічні та суспільно-політичні: німцям імперія (а тоді частина України була у складі Австрійської імперії) обіцяла вільні для обробітку землі, часткове звільнення від податків та рекрутчини тощо. Чи не найдетальніше про внутрішню психологію німців-колоністів, котрі зважилися на переїзд, пише Марія Матіос у її знаменитому романі «Букова земля». Діяли спеціальні еміграційні агенти (ну дуже подібні до тих, які в цей же час підохочували українців освоювати вільні землі Канади), обіцяли «молочні ріки» і найголовніше – обіцяли економічну волю. Природно, що найпершими зважилися дрібні ремісники та малоземельні громадяни. Калуш, Снятин, Коломия, Нова Липівка, Стецева – ці сучасні населені пункти колись стали другим домом для новоприбулих німців, які переїхали і стали тут налагоджувати власний побут.

 

Як слушно зазначає історик Петро Сіреджук, важко назвати якусь конкретну дату, коли німці з’явилися на Прикарпатті. Адже одні їхали централізовано, інші (задовго до того) – окремими родинами,і  в кожного були свої причини. Перші ж згадки про них датуються ще ХІІ століттям і сягають княжих часів. Про це детально можна прочитати у праці Петра Сіреджука «німецька колонізація Прикарпаття». Проте інтенсивна колонізація розпочалася з австрійських часів.

 

Що стосується німецького поселення у передмісті Снятина – Августдорфу – то є дві версії і щодо дати початку заселення, і щодо того, в честь кого назвали колонію.

 

Так, Михайло Бажанський у праці «Краса Снятинщини» (Дітройт, 1962) першу хвилю колонізації датує 1787-м роком. Етимологію назви трактує так: «Є повідомлення, що цю оселю (поселення – Авт.) названо по імені останнього польського короля Станислава         Августа Понятовського, який підписав дозвіл на поселення німців».

 

Петро Сіреджук же зазначає: «В північній стороні від Снятина, при дорозі, що вела з м.Снятина до Стецеви, 1843 року з дозволу бургомістра Августа Теодоровича виникла названа на його честь німецька колонія – Августдорф».

 

Окрім німців, проживали тут також і українці, обидві національні громади жили дружно і багато чому вчилися одні в одних. Українці називали поселення по-своєму: «Августів», «Августово». Німці місцевим покутянам запам’яталися працьовитістю і прагматичністю: вони за якихось 2-3 роки малопридатні для обробітку землі за допомогою зробленої ними системи меліорації перетворили на родючі плантації. А ще вимостили дорогу з тротуарами, фосами, по оба боки засадивши їх сливовими садами.

 

У журналі «Снятин» за 2004 рік Зеновій Буцьо, бонарів’янин, який проживав на Августдорфі після 40-х років ХХ століття, згадує: «Свою колонію німці побудували літерою «Н». Ліва сторона цієї літери спускалась вниз і сполучалась із вулицею Прикордонною у Снятині. Вона називалась так тому, що до війни неподалік від Августдорфа по маленькому Турецькому потоку пролягав кордон між Польщею і Румунією».

Пан Зеновій згадує: була в поселенні школа, кірха і клуб, а також лютеранська церква (яку згодом перебудували під приміщення будинку інвалідів). Садиби німців були акуратними, переважно на дві родини (для татової родини і родини старшого сина). Дверей німці практично ніколи не зачиняли, але  і розбоїв чи грабунків у їхньому поселенні ніколи не траплялося.

 

                                     

                                      Сучасний стан кірхи. Фото авторки

Як зазначає Михайло Бажанський, колоністи були винятково привітними, миролюбивими і не мали жодних політичних амбіцій. Це може частково пояснюватися їхніми релігійними переконаннями: окрім кальвіністів, лютеран, римо-католиків, у громаді було чимало баптистів. Історик Михайло Тимофійчук повідомляє, що перші в Снятині баптисти з’явилися саме на Августдорфі, пасторем-наставником був Евальд Ґоффшлак.  Детальніше про це – у праці «Розвиток середньої освіти в Снятині в другій половині XIX - першій половині XX ст.

 

У працях А.Шнайдера читаємо, що німці Августдорфу спеціалізувалися на розведенні расових коней (одних з кращих на Прикарпатті). Розмовляли швабським або баварським діалектом (залежно від того, звідки саме приїхали). Проте, як зазначає Михайло Бажанський, охоче вони вчилися і української мови, аби порозумітися з місцевими і загалом по-сусідськи спілкуватися.

 

До слова сказати, то Августдорф – одна з найбільших німейьких колоній Прикарпаття (дані за працею П.Сіреджука). Якщо у інших могло бути і 39, 18, 101 житель, то на Августдорфі компактно проживала 401 людина.

Досить цікаво німці-колоністи дійшли консенсусу з місцевою громадою стосовно будівництва доріг (цитуємо з працею М.Бажанського): «Зустрічали нашого господаря і в дуже чемний спосіб говорили йому, як вони, німці, спільно працювали, з жінками і дітьми, і дороги тепер будуть кращими. Нас то коштує стільки-то а стільки-то. Най він (українець, що уживає ту  дорогу до свого поля), як схоче спричинитися своїм датком, то добре, а як ні.. Не кінчали речення, щоб не називати суми. Звичайно, що наші люди радо приймали їхню допомогу і платили свої датки, бо вже не було грязюк та ямок, на яких і ломилися колеса».

 

Вебери, Ріпелі, Фраєри – вони були гостями на Покутті, а відтак Августдорф став їхнім домом майже на століття.

А далі починається Друга Світова війна. Німеччина під гаслами «Додому в Імперію» закликає «фольксдойче» (так вони називали осіб, що не були громадянами Рейху, але є німцями за походженням) повертатися на батьківщину. І німці знову взяли в дорогу лиш найнеобхідніше, спакувалися в криті кінні возики і поїхали. Щоправда, не до Німеччини, як вони тоді думали, а переважно у польське містечко Лодзь, яке було головним приймальним пунктом для німців.

 

Закинена могила німців-колоністів на Августдорфі. Фото авторки 

Можна по-різному трактувати той час, коли німці заснували на околицях Снятина своє поселення. Негативний аспект колонізації полягав у тому, що, як зазначає Петро Сіреджук, «обґрунтовувалось законне право імперської влади на володіння прикарпатськими землями». А позитивне значення полягало в тому, що прагматичні німці навчили покутян новим секретам садівництва (особливо – селекції груш, слив і горіхів), радо ділилися тонкощами ковальської справи, німці своїм прикладом показали, що порядок – там, де стали і зробили. Зрештою, той час – це історичний досвід – нелегкий для всіх і не до кінця зрозумілий для нас, адже у нас – свій час і  свої виклики…

 

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук, письменниця, старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

 

1.     Волинські німці з Волині їдуть возами до Німеччни. Лютий 1940 року. Джерело фото: https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-51238099?fbclid=IwAR2RmVukdGKMQh0FauVMEaUvklxdxOSem5AiB6UcY2ZTD0KuAg9UAwEELlQ

2 – кірха (духовна святиня) на Августдорфі. Фото з архіву Василя Савчука

 3 - сучасний стан кірхи

4 - карта з архіву краєзнавця та педагога Василя Савчука

5 - могилу сфотографувала авторка