"ТИ ПРИДИВИСЯ, МАРІЙКО": РОЗДУМИ У РОМАНТИЧНІЙ ТОНАЛЬНОСТІ

 

Наприкінці минулого 2023 року на урочистій академії, присвяченій ювілеєві літературної студії імені Степана Будного у Чернівцях, потрапили мені до рук одні особливі спогади. Авторка цих споминів – учителька і декламаторка Марія Кобринська, котра вирізнялася артистичним читанням напам’ять класиків української літератури, як виконавиця поетичних та прозових творів неодноразово виступала на всеукраїнських та обласних заходах. Що це за спомини? Це спогади про письменника Степана Будного, письменника з винятковим мистецьким голосом, письменника-романтика, який найважчі моменти життя амортизував віршами, мріяв на свої крила узяти сонце, правдиво любив життя і несказанно швидко пішов з нього - у неповних 25.

У спогадах Марія Кобринська пише, що вони зі Степаном були близькими друзями, одною душевною студентською компанією. Першим коханням Степана Будного стала подруга Марії – Мирослава Ховарівська, і хлопець дорожив своїми почуттями до Мирослави. Проте згодом він зізнається Марії: перша любов – як перший сніг, рідко надовго.. Мирослава полюбила іншого, а Степан мав з цим змиритися.

Марія Кобринська пише, що вона і Степан Будний навчалися в Чернівецькому університеті в 1952-1957 роках, проте період цей не був однорідним: на Степана доносили, його виключали з університету, а згодом поновлювали. Молоді люди – Марія і Степан – багато розмовляли про сучасну їм літературу і Степан Будний, залюблений у рідну країну, все ж застерігав Марію Кобринську від категоричних суджень стосовно тих письменників, яких зламала радянська система (як-ось Павло Тичина). А коли був у особливо піднесеному настрої, то декламував Степан Будний Марії Кобринській Марка Черемшину, у поетику якого був щиро і глибоко залюблений: «Коли б дозволено мені перемінитись у птаха – то вибрав би я собі стать жайвора», - ця автобіографічна метафора Марка Черемшини лунала під час романтичного променаду Степана Будного і Марії Кобринської, коли вони прогулювалися вулицями весняних Чернівців.

Далі хотілося би процитувати фрагмент зі споминів Марії Кобринської. Копію цього документу передала нам на опрацювання племінниця п.Марії, педагогиня Іванна Олексюк: «Трохи згодом зустрілись ми в читальному залі обласної бібліотеки. Я опрацьовувала матеріал до курсової роботи з літератури, Степан займався підготовкою до конференції. І в підготовці до курсової «Письменники покутського краю» я зустрілася з цікавим оповіданням Марка Черемшини «Туга» і захопилася ним. Але в «Історії української літератури» значилося: «В окремих творах Марка Черемшини виявилася обмеженість поглядів письменника в національному питанні («Туга»)». Підсідаю ближче до Степана, звертаю його увагу на уривок із тексту «Туги», в якому видно, як рішуче заявила дівчина матері про свою готовність чекати коханого хлопця, що пішов у стрілецьке військо захищати рідну землю, рідний край, аж поки стане їй духу […]. На це Степан замріяно відповів: «Чудова дівчина! Мені б отаку!». Перечитавши кілька уривочків оповідання про себе, скоренько заговорив: «А ти придивися, Марійко, яка тут пісенна поетична мова, яка експресивність думки, який ритмічний склад фраз, на яких високих поетичних регістрах цілком у дусі народних пісень передано монолог дівчини, її побивання за коханим».

Степан Будний, говорячи про спорідненість «Туги» Марка Черемшини і «Плачу Ярославни» зі «Слова про похід Ігорів», припускає: «Туга» все ж не має аналогів в українській літературі.

А далі письменник дає такі настанови зачарованій словом Марка Черемшини подрузі: «Так що при захисті курсової роботи спробуй, Марійко, відстояти красу й високу мистецьку цінність, як і високу національну позицію письменника-земляка, улюбленця народу, справжнього патріота. […] А кому, як не тобі, Марієчко, якнайправильніше розставити наголоси, осяяти вогником любові й благодаті ті лаконічні слова-перли, які «важкою мовою» здаються вихідцям із Східної України. Тобі ж вони знані з дитинства, рідні й дорогі. Так що попробуй оживити ті намистинки у барвистому гуцульському ґерданику, який вдало вложив пісенно-ніжний Марко Черемшина».

Вони багато говорили про літературу – особисто й у листах. Степан називав Марію «дорога жіночко», «незаконна жіночко», себе стосовно неї «бувший нелюбимий чоловік». Розповідає все – і як він, «закоренілий романтик», на військовій службі разом з Анатолієм Добрянським розглядає «ржавії зорі», цитує свіжі вірші. А відтак виповідає Марії усю безпросвітність перебування у онкодиспансері. І думки в нього уже цілком не юнацькі: «Рани відганяють від мене сон. Тоді приходять до мене спогади. Пригадую усе до дрібниць. І чогось сумно-сумно стає. Я довго дивлюсь в мовчазливу стелю, а по обличчю стікають холодні сльози. Здається, ніби я прощаюсь зі своїми друзями, квітами і сонцем»… (лист до Марії Кобринської від 16.03.1958). А в наступному листі, рівно через місяць, Степан Будний просить Марію Кобринську: «Якщо у тебе колись буде син, то назви його моїм іменем. В пам’ять про мене, про студентську юність. Привіт моїм знайомим і незнайомим дівчатам»..

Степана Будного у скорім часі не стало. Залишилися тільки його крилаті вірші, які знайшли шлях до читача значною мірою після смерті свого автора, а ще залишилися спомини. Спомини жінки, яка ще у студентські роки роздивилася у близькому другові письменника, митця. Марія Кобринська радилася зі Степаном Будним у питаннях літературних, і згодом зізнається: всі, хто дружив зі Степаном, стали від того спілкування світоглядно багатшими. Вона – не виняток. Саме Степан Будний відкрив їй очі на те, як читати Марка Черемшину, як смакувати його словом. Саме він, поет від першого до останнього подиху, підказав безпомилковий ключ до сприймання Марка Черемшини: архаїка, ритм і любов до рідності.

… Землякам Марія Кобринська запам’яталася передусім як виконавиця художнього слова. Так, як вона декламувала Марка Черемшину – так міг прочитати його мало хто. Олена Гнідан (вона ж – і блискуча дослідниця слова Марка Черемшини), Марія Кобринська (котра гіпнозувала ритмом прочитаного) – символічно, та ці дві артистичні популяризаторки слова Марка Черемшини і провідниці у його світ одночасно стали лауреатками літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини, у 2003 році.

І в тому, що Марія Кобринська пронесла через усе життя залюбленість у слово Марка Черемшини, зчитуємо її вірність романтиці близького спілкування. Такого, яке здатне збагатити на ціле життя, хоча й тривало недовго. Такого спілкування, яке надихнуло: досліджуй своє, читай своє. Навіть якщо поруч майже немає однодумців…

Іванна СТЕФ’ЮК
За матеріалами Іванни ОЛЕКСЮК