ПОКУТСЬКЕ "ХОДІННЯ З НИКОЛАЄМ": ЦІКАВЕ ПОРУЧ

 

Один із головних християнських святих, котрого вважають покровителем подорожніх, патроном вовків і найбажанішим «гостем» дітей – це про святого Миколая. 

Як влучно зазначає Ю.Катрій, «Наш народ почитає його наче свого національного святого». Саме образ Миколая Чудотворця часто зображали поруч з Ісусом Христом та Пречистою Дівою на знаменитих чумацьких іконах на камбалі, адже Миколай вважався покровителем мандрівників. Чому на камбалі? Тому, що цю рибу в сушеному вигляді брали з собою в дорогу, а її плоскість зручна для розпису. Звісно, що рибу з ликом в їжу не вживали. Ікони на рибі вішали на воза чи мажі в якості оберегу - щось на зразок сучасних іконок у авто. 

Зараз ця цікава традиція - чумацькі ікони на сушеній рибі - відроджують у Херсоні краєзнавець Андрій Лопушинський та художниця Оксана Оснач. 

 Образ цього святого був і на козацьких чайках, з тієї ж причини - щоби беріг від лиха у дорозі. Як стверджує Дмитро Яворницький - така ікона мусіла бути на кожній козацькій чайці. Про це читаємо у статті "Той, який має два свята на рік" 

Найбільш ранні дослідження образу Миколая в українській традиції знаходимо у фольклорно-етнографічних записах Якова Головацького, Івана Франка, Володимира Гнатюка. Зокрема, там зазначається, що одна з найпоширеніших традицій на Заході України – це класти малечі під подушку подарунки «від Миколая». А найрідкісніша традиція, яку вже Яків Головацький у ХІХ столітті фіксує як зникаючу – традиція варіння різдвяного пива на свято Миколая.

Поширеною є також традиція випікання обрядового печива «миколайчиків».

Образ святого Миколая як персонажа різдвяного вертепного ходу – саме така традиція збережена у селі Трофанівка, що на Покутті. Як зазначає краєзнавиця Ольга Слободян, «ходять з Николаєм» хлопці 15-20-річного віку – діти та одружені вже ні. 

Це різдвяна традиція, оскільки вшановують її з 7 по 9 січня (якраз тоді, коли в інших селах ходять з вертепом). Відомостей про існування такого обряду в інших селах Покуття наразі не зафіксована, а в Трофанівці вона збереглася до сьогодні ще з австрійських часів. На нашу думку, ця традиція семантично перегукується з тим, що у фольклорних матеріалах Володимира Гнатюка зафіксовані різдвяні коляди на пошану святого Миколая. Окрім того, образ святого Миколая як святого, який найближче до Бога і Святої Родини, представлений і в автентичних іконах на склі, де він зображується поряд з Ісусом Христом та Дівою Марією.

 Українська діаспора Німеччини у спільноті "Українська Діаспора Світу" поділилася цікавою  світлиною обряду "Ходіння з Миколаєм" із супровідним обрядовим текстом: 

Ішов Миколай лужком, бережком,

Святий Миколай лужком, бережком,

Від хати до хати із своїм мішком,

Ішов Миколай з червоним мішком.

Відчиняйте двері — йде Миколай,

Він благословить весь рідний наш край.

Пропаде ворог-руїна, ну а ненька-Україна

Буде процвітати із краю в край!

Вже у вашій хаті святий Миколай,

Поклоном, господар, його зустрічай.

В кожну хату зайде, кожному порадить,

До смаку дарунки собі вибирай.

Оригінал публікації: https://www.facebook.com/Ukrainiandiasporaintheworld/photos/a.474346789591197/1608589922833539/

«Святого Миколая вшановували в українських землях від перших століть їхньої християнізації: один із перших християнським храмів Києва – це церква святого Миколая Мирлікійського на Аскольдовій могилі (нині це храм УГКЦ). Згодом культ цього святого розширився до включення його до своєрідної народної «трійці» святих із домашньої «божнички», про що писав Олекса Воропай (український етнограф і фольклорист. – ред.): це Ісус, Богородиця і святий Миколай», - зазначає  в інтервʼю для «Радіо Свобода» кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України Ольга Недавня.

На Надвірнянщині (Гуцульщина) святого Миколая вважають патроном вовків, тому саме в цей день дають в церкву «на Боже», щоби вберегти свою худобу від вовчих нападів.

А ще свято Миколая на наших теренах – це день дива (незалежно від того, скільки нам років). На площах міст сяють ялинки, саме з цієї пори починають пригадувати чи розучувати нові колядки, і саме цього дня діти прокидаються рано-вранці: бо під подушкою чемних дітей чекає гостинець, а нечемних – різочка. Напередодні малеча навіть листа писала святому чудотворцеві, аби «підказати» йому, про що саме вона мріє. А якщо ж подарунок мандрує до дитини від когось такого, хто не  живе разом з нею, то дитина чує традиційну розповідь: «Я тут зустрів святого Миколая і він мені щось передав»…

Іванна СТЕФ`ЮК - кандидатка філологічних наук, письменниця, старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини