ГАЛИЦЬКЕ ВЕСІЛЛЯ ЗА КРОК ВІД ФРОНТУ, АБО ЛЮБОВНИЙ РОМАН У ЛИСТАХ

Любов – чи стає їй на заваді різниця у віці чи відстань? Як свідчить одна непересічна біографія – аж ніяк. Він – отаман УГА і УСС, редактор і видавець Сень Горук, або, як ми його називаємо – «супергерой зі Снятина». Досконало володів зброєю,  мав блискучий інтелект, а в полоні відзначився тим, що .. вчив там іноземні мови. Вона (тобто обраниця Сеня) – Стефанія Гузар, панна вродлива, очитана і вольова. Працівниця товариства «Дністер», випускниця Торгівельної академії, між ровесників вирізнялася харизматичністю та інтелектом.

 

Між Сенем та Стефанією була різниця у віці 16 років, і Сень направду боявся заговорити до панни Стефи, а не те, що залицятися до неї. Як згодом він зізнається батькам Стефанії, Сень був завжди ідеалістом, і тому довго не одружувався – адже не вдавалося йому зустріти на своєму шляху жінку, котра би була одночасно гарною і красивою.  Відкритися Стефанії Сень Горук зважився аж перед війною, і з’ясувалося, що Стефанія також давно любить його. А далі пара листується щодня, і особливо щемні листи у той період, коли Сень Горук – на війні. По суті, історія їхньої любові – це роман у листах, історія коротка і дуже чуттєва.

 

Стефанія Гузар пише до Сеня Горука 4 квітня 1916 року:

 

«Найдорожчий! Вже один лист вислала, але так скучно і тужно самій, що хочу ще перед спанням поговорити трошки з тобою. Добраніч, моє коханнє. Нехай нам моргає та зірочка, котрій я приказала, щоб все від мене привіт слала Тобі. Коли я вже тебе дочекаюсь, Соколе мій? Приїдь, бо Сташка дуже тужить. Не береси мені сон ні робота. Цілую, любляча жіночка»..

Чим далі, тим більше Сень Горук розуміє: Стефанія – це саме та жінка, якій можна довіряти не тільки свої почуття, а й ідеологічні речі, а тому поміж гарячими зізнаннями  часто читаються новини війни, тривожні і хронологічно точні. Утвердившись у своїх почуттях та намірах остаточно, пара одружується у Львові 23 вересня 1916 року. За 80 кілометрів від лінії фронту.  А вже через день отамана Горука чекає війна і чин, він від’їжджає на фронт. І пара знову гаряче листується.

 

Через тиждень Сень Горук у битві за гору Лисоня потрапляє у російський полон, і цю гірку звістку сповіщає Стефанії її рідний брат Станіслав Гузар, який служив у курені Сеня Горука. Дружина терпляче чекає і щоденно молиться, а коли нарешті отримує вісті від чоловіка, просить його берегти себе і каже: «Я все потерплю…»

 

Листи Стефанії до свого Сеня обірвуться дуже раптово: вона, прогулюючись в Бучачі зі сестрою Марією, полакомилася на невідомі їй гриби – сестри зібрали їх і приготували, а за день обидві померли в  муках. До Сеня Горука новини дійшли моментально. Він, суворий військовий, який не боявся ні кулі, ні ворога, цією новиною був ранений смертельно – майже тиждень не показувався на очі і товариші боялися, аби він не заподіяв собі чогось… А далі зібрав усю волю в кулак і просто мовчав про пережите. Аж до своєї смерті (1920) Сень Горук спілкується з близьким товаришем – письменником Марком Черемшиною. Проте спілкування це уривчасте, більше ділове та посутнє, чоловіче. Припускаємо, що в цілому світі не було      для Сеня Горука такої іншої людини, як Стефанія – щоби в одній і тій же розмові з нею можна сперечатися про книги, звірятися у гарячих почуттях і обговорювати дислокацію військ. Батькам Стефанії, Гузарам, Сень Горук одного разу написав: «Дякую з цілого серця за цей цінний скарб, який волею Всевишнього був призначений на товаришку мого життя. Я дуже тепер щасливий, маючи таку розумну, гарну, добру й любу жіночку»…

… Якщо люди однодумці – то відстань чи різниця у віці, як нам виглядає, не такі уже й важливі. Як то кажуть, немає різниці у віці, є різниця у розумі…

 

Іванна СТЕФ’ЮК – старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, кандидатка філологічних наук, письменниця.