ПРАВДИВИЙ ПАТРІОТИЗМ У ПОЕЗІЯХ ІВАНА ОРОБЦЯ

 

Громадянська лірика Івана Оробця виразно позначена чи не головним принципом патріотизму – любов до своєї країни. Саме Україна постає наскрізним образом, а ліричний герой (від імені якого і презентується дійсність) постає спостерігачем, він вивчає, співпереживає, любить, бореться і молиться за свою країну.

 

 Такі гранично важливі для українця теми, як УПА, січовий рух, Євромайдан, Небесна сотня та війна на Сході – всі вони взаємопов’язані: автор акцентує увагу на тому, що саме січовики виховували майбутніх повстанців, а герої Майдану є нащадками повстанців. І в цій ідеї спостерігається безперервність державотворчої ідейності.

Країну свою автор осмислює передусім крізь призму тих імен, які творили і змінювали її історію:

 

Багата, славна та велика,

Єдина, різна, многолика,

Шевченкова, Франкова, Стусова

Вся – від Батурина до Русова..».

 

Ідея жертовності, яка також є невіддільною від цілісного поняття любові до своєї країни, розвивається у патріотичній ліриці Івана Оробця також у кількох площинах. Одна з них уподібнює воїнів-жертовників до Прометеїв, які приносять світло своїм землякам, заплативши за це життям:

Бо є проста святая суть:

Повинен хтось світити.

Проте світло-захист, світло-свічку, світло-молитву автор чітко відмежовує від ворожих вогнів, котрі несуть загрозу українському просторові. Особливо виразно ця думка простежується у вірші "Ліхтарики Майдану". Світлá Майдану тут уподібнюються до маяка, котрий покликаний бути дороговказом у розбурханому морі державотворення. Особливої виразності цій поезії надає лейтмотив: «Історія твориться тут і зараз»:

 

Бо втратим мить цю Богом дану –

Не зрозуміє нас Земля.

Світіть, ліхтарики Майдану,

Щоб засліпить зорю Кремля.

 

Залежно від динаміки теми зображення, образ України змінюється – то це мати, яка проводжає на війну, то страдниця, яка іде по лезу бритви і несе молитву туди, де її потребують, то вдова поміж «хитавиці трун».

До речі, своєрідне мовне спостереження: при зображенні теми жалóби Іван Оробець використовує саме слово «вдова», хоча втрачала Україна не лише шлюбних чоловіків, а й батьків та синів. У самій специфіці української мови склалося якось так, що на позначення втрати чоловіка є слово – «вдова», втрати батька – «сирота» - також є таке слово, а ось на позначення втрати сина… немає. А і справді, хто вона? Людина, яка поховала власних дітей – сирота чи вдова?

Проте любов до країни – це не лише про біль. Це – про світло розуму і думки, це про силу мови і традицій, це про особливих сучасників. І це і є правдивий патріотизм, на наш погляд – кажуть, найлегше любити і шанувати тих, кого уже немає. Натомість є тенденція не помічати вкладу в історію своєї країни сучасників – молодих і літніх, який кожен по-своєму змінює країну. Хай на дещицю – а змінює. Такими, до прикладу, є поезії-присвяти, адресовані письменнику та видавцю Василеві Клічаку, редакторці та краєзнавиці Ользі Слободян тощо.

 

Зрештою, і читачеві своєму Іван Оробець бажає працювати саме на розквіт країни. Тобто бажає дієвого патріотизму, письменник бажає читачеві «…натхненної творчої праці для блага отчого краю». Ці слова завершують книгу, яка називається «Слово на долоні». Тобто Іван Оробець не просто ділиться світлом власної душі, він закликає передати його далі. Така собі естафета правдивої любові і натхненної праці. Правдива просвіта, суть якої – нести світло і освітлювати іншим шлях у захмарені часи.

 

Іванна СТЕФ’ЮК – старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини,

кандидатка філології, членкиня Національної спілки письменників України