БРАТ І СЕСТРА МАРКА ЧЕРЕМШИНИ У СПОГАДАХ КОБАКІВЧАН

 

Троє дітей подружжя  Юрія та Анни Семанюків  прийшли у цей світ в одній хаті,  проте по життю пішли цілком різними дорогами.

Іван Семанюк, народжений у липні 1874 року, - найстарша дитина у родині. Саме йому, одному з небагатьох його ровесників-односельчан, вдалося здобути небувалий на той час успіх: отримати  європейську вищу освіту. Він був улюбленцем батьків, і його молодші брат і сестра багато в чому відчували це. По суті, саме у Іванові батько Юрій бачив власне продовження (хлопчина такий же чутливий до цього світу, делікатну душу має, так само тягнеться до книги). Батько вирішує всі сили зосередити на тому, щоби Іван отримав освіту, він стає для сина не тільки наставником, а і одним з вчителів – даючи по одній читати книги зі своєї бібліотеки, він має надію на те, що син зможе досягти успіху. Так і сталося. Іванові Семанюкові судилося вивчитися на правника, стати відомим письменником, одружитися зі снятинською вродливицею Наталією Карп’юк. Іван прожив коротке, але дуже яскраве життя, помер у віці 53 років від серцевого нападу. Все життя важко працював, аби втілити свої і татові мрії (а вони, на щастя, співпадали).

   Спомини про Івана Семанюка написали кобаківчани Дмитро Осічний, Григорій Букатчук, досліджувала це питання місцеві вчительки Олена Боднарук (родичка Марка Черемшини) та Марія Равшер з учнями. І що цікаво – у багатьох деталях відомості про рід Семанюків  різняться.    

Дмитро Осічний, який особисто познайомився з Іваном Семанюком, за годину до смерті Семанюка (!), мріяв поспілкуватися зі своїм відомим земляком давно. Особисто бачив його кілька разів, заговорити не наважувався, і що ще зауважує Дмитро Осічний – бачив Івана  у цілком протилежних ситуаціях. Вперше Дмитро побачив Івана, коли ходив «шостий рік до школи»: Семанюк прийшов провідати директора і свого вчителя Омеляна Казиєвича, був одягнений по-панськи і мав із собою книжку. Другий раз Осічний побачив Семанюка також на канікулах, коли той зі своїм братом Василем і татом Юрієм трудилися на кобацькій косовиці. З усієї сільської роботи Іван скидання сіна любив, мабуть, найбільше. Осічний мав багато приводів до знайомства з відомим земляком, проте нерішучість стала на заваді, особливо коли Іван Семанюк стає не просто освіченою людиною, а письменником. І аж 25 квітня 1927 року на початку великодньої відправи на «накритих грібках» (традиція в селі Кобаки, присвячена вшануванню предків), Дмитро Осічний наважився заговорити до свого краянина і багато в  чому кумира. Семанюк запросив його до себе в гості. Ніхто з них гадки не мав, що хвилини Семанюка на момент розмови вже були пораховані…

 Точних відомостей про роки життя молодшого брата Івана – Василя Семанюка – ми не маємо, єдине що відомо наразі – помер він через нещасливу любов у дуже молодому віці. Він був призваний до австрійської армії, і на момент мобілізації зустрічався з місцевою дівчиною, пара збиралася одружитися. На службі Василь Семанюк дізнається, що його наречену родичі віддають за іншого хлопця. Василь приїжджає з війська просто в день весілля своєї дівчини, викрадає її і вони переховуються всю ніч в домі старшої жінки, котра пообіцяла мовчати. Проте вже вранці пару знайшли родичі ображеного нареченого (котрому, фактично, Семанюк зірвав весілля), і до смерті побили його. Старший брат, Іван, дуже важко переніс новину про смерть брата і саме з цього часу в Івана починаються проблеми з серцем.

 

Наймолодша сестра, Єлена Семанюк, народилася приблизно в 1890 році. Троюрідний племінник Марка Черемшини Михайло Голинський, який гостював у Семанюків, пригадує, що Олена (Єлена) – приблизно його ровесниця. А його рік народження – 1890. Саме по лінії Єлени Семанюк-Боднарук залишилися єдині родичі Марка Черемшини. Адже Іван зі своєю дружиною Наталею дітей не мали, а Василь (другий брат) помер неодруженим. Єлена народила і виховала у шлюбі з чоловіком сина, якого назвали Іваном – можливо, на честь брата.

 Стосунки брата Івана і сестри Єлени складалися неоднозначно: він часто допомагав їй і матері грошима, а тому контролював хід справ удома, але дізнавався про те, як справи в Кобаках - від мами. В одному з листів від 29 червня 1920 року Іван Семанюк перепитує маму: «Чому Єлена не пише?». Трапилося між братом і сестрою  також одне фатальне непорозуміння…

 

Григорій Букатчук, краєзнавець і сучасник Марка Черемшини,  у мемораті «Смерть Марка Черемшини» пише: «У нашому селі, а так само і в інших селах, був звичай вшановувати пам’ять померлих. […] Черемшина ще перед Великоднем писав до своєї сестри Єлени, щоби вона «застелила» гріб батька, а навіть, післав їй значну суму грошей, як свою частку на ті кошти, які потрібно було на видатки, зв’язані з «застелюванням» гробу. Батько Черемшини похований на цвинтари коло церкви і «грібки» на тому цвинтарі «застеляли» в великодній понеділок пополудню. Черемшина перед полуднем приїхав до своєї матері. Пополудню, як звичайно, на той цвинтар зійшлося багато людей, з церкви вийшов церковний почет і начали на гробах відправляти. Приїхав на цвинтар і Черемшина. Черемшина був хворий на серце і всяке напруження було для нього шкідливим і він приїхав на легенькому возі. Коло цвинтаря зліз з воза, а його візник Павло лишився з возом на дорозі чекати. Черемшина ввійшов на цвинтар і прийшов до батькового гробу. Коло гробу була вже сестра Єлена. Вона вже застелила гріб, понакладала на гріб перепічки, писанки, горнята з водою, але це все виглядало бідно. Черемшина вислав сестрі стільки грошей, що вона могла за ті гроші, куди краще застелити гріб. Черемшина, як побачив то, знервувався. Він нічого не сказав сестрі, але по ньому було помітно, що він нервується. Помітила це, звичайно, і Єлена накрила то все скатертю, так, аби тої «бідноти» не було видно, та на Черемшину це свій вплив зробило. Церковники переходили від гробу до гробу і, нарешті, прийшли і на гріб батька Черемшини та стали відправляти панахиду. Черемшина стояв коло гробу, сперся на палицю і дуже плакав».

Того ж дня стали на диби коні, якими їхав Черемшина до цвинтаря, і це стало ще одним ударом по хворому серцю.

Враховуючи, як детально описано обставини смерті Марка Черемшини (адже помер він, фактично, у всіх на очах), перше враження, яке складається – це Єлена довела брата до смерті. Проте чи так це? Ще від смерті брата Іван «чує серце». У 1919 році його тато важко поранений, а в 1920 – помер від удушення чадним димом. Це для Івана величезний стрес.  На іменинах на початку 20-х Семанюк зізнається найкращому другові Фірманюкові: в нього проблеми з серцем. Тоді ж іншому його другові, Василеві Стефаникові їхні спільні товариші радять не включати Семанюка у дебати чи гарячі дискусії, бо в нього хворе серце і це може мати фатальні наслідки. 1925 рік – в домі Івана та Наталі Семанюків у Снятині обшуки, проти Івана ведуться слідчі дії (місцева влада пробувала звести з ним рахунки). Родинні стосунки також дають тріщину – пара за крок до розлучення. Тож стрес на могилі батька і брата, а також переляк від того, що коні схарапудилися – всього лише остання крапля.

         Брат і сестра були цілком різними людьми – для Єлени Іван був не просто старшим братом, а «паном з міста», який (хоч часто приїздить і допомагає родичам) – більше не сільська людина. В нього свій шлях у житті, який міг здаватися сестрі легшим (адже брат не працює так важко фізично). А ще він – улюбленець як у батьків, так і діда з бабою: саме ним і тільки ним вихвалялися родичі на великих храмових святах, він – улюблена дитина. Так було з дитинства. Та і зблизитися Іван і Єлена практично не мали коли – коли Івась пішов з дому вчитися в гімназію, його сестра ще тільки народилася. Тож бачив її юнак тільки на канікулах… Відчуваючи, що смерть – поруч, у 1924 році Іван Семанюк складає заповіт, згідно з яким частку свого майна в Кобаках він заповідає саме сестрі Єлені. Він був першим і прямим спадкоємцем, оскільки найстарший з дітей, але об’єктивно – саме Єлена залишилася на ґаздівці, коли він пішов у світи на науку, а середущий брат Василь передчасно помер… Тож він мусів визнати, що саме на Єлені  тримається родинний дім.

Взагалі родина Марка Черемшини – це поєднання контрастів. Починаючи від характерів і майнового статусу батьків (веселий, компанійський, але бідний Юрій, і степенна, сумна багацька дочка Анна). В них народилися трійко дітей – всі з різними долями та вдачами. Іван найбільше нагадував дєдю Юрія, Єлена ж – неню Анну, про вдачу Василя відомо найменше. В історії цього роду чимало непізнаного, неописаного і недомовленого. Того, що вартує знати для цілісного розуміння складної і делікатної душі Марка Черемшини. А туди, в свою душу тобто, з певного часу він не впускав навіть найближчих, закрився на ключ…

Іванна СТЕФ’ЮК –

старша наукова співробітниця

 Снятинського літературно-меморіального музею

 Марка Черемшини, кандидатка філологічних наук, письменниця