ДМИТРО ОСІЧНИЙ «ДЕЩО ПРО БЛИЗЬКУ РІДНЮ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ»

 

*на фото - Дмитро Осічний 

Батько Марка Черемшини походив з досить бідної і чисельної родини, бо мав аж п’ять сестер і двох братів. Батько його Стефан, його називали в селі глумливо «решітником», а всіх Семанюків «шкрабами», не маючи сил всіх дітей обвінувати, віддав його на науку до якогось церковного маляра, щоб вивести бодай його з дітей якось в люди. Однак, видячи, що хлопцеві не йшла і затягалася та наука, відібрав його від маляра і  дав на науку вчитися дяківства, бо видів старий, що хлопець має здібність до книжки і має добрий голос. Коли вчився на дяка, то дякував у горах по різних селах, як на галицькому боці, так і на буковинському, де впосліднє дякував у Сторонці Путилівським на Буковині і там пізнався і побратався з буковинським поетом Осипом Юрієм Федьковичем, який звернув на нього увагу за його добрий голос. Як заходила часом бесіда з ним про його дяківство (вже пізніше), то при тім він все згадував Федьковича і чванився тим, що він мав такого великого та доброго побратима.

Блукаючи  по горах вже старим парубком видів, що з того його дяківства слаба користь, задумав оженитися з такою дівчиною, щоби мала більше віно (придане), щоб можна з нього створити своє велике господарство. І якраз впала йому до вподоби не дівчина, а молоденька вдова по якомусь Яремієви таки в Кобаках, дочка Олексюка Митра – Анна, з якою він одружився і привівши її в свою родинну хату, в котрій народився наш співець Гуцульщини М.Черемшина. Тесть його Митро мав ще кромі сеї одинокої дочки сина, який також був дячком, котрому думав старий після своєї смерти лишити своє господарство.

Але доля судила інакше. Син був жонатий на розпусній жінці, яка за намовою своїх любовників стріла його, і дід Митро з бабою лишилися самі, як сироти. Щоби загоїти рани серця від туги за сином, старі взяли до себе малого внучка Івана, щоби його виростити і лишити по своїй смерти на своїм господарстві. Доньку і зятя не хотіли брати до себе, бо зять після їх вимог не конче їм подобався. Однак старість, туга за сином і  тяжка праця в господарстві валила їх поволеньки з ніг, їм стало не в силі вести господарство і вони хоч-не-хоч були змушені прийняти зятя з дочкою на господарство. Прийшов зять з дочкою і зачали вести господарство таки добре. А коли підріс Івась, що можна вже було давати в школу, то Юрій відобрав сина від діда. Дід був противний тій школі, не хотів хлопця від себе відпустити до тої міри, що Юрій мусів хлопця силою забрати (вони мешкали в осібних кімнатах). Потім, коли зять таки забрав в діда внуку, то дід так забанував за ним дуже, що зі жалю і злості продав Цухонів – це прекрасний кавалок ліса і сінокосу з криницею на середині, із-за чого вони у гніві розумерлися.

Щодо себе смаго Юрій був середнього росту, гарної вроди, чоловік з амбіцією, досить очитаний, завше в добрім гуморі і як звичайно бувають дяки, любив зачіпати чужі молодиці, та вряди-годи любив десь надмірно впитись, за що, поки він був п’яний, діставалось йому від його жени, яка тоді-таки натягала його за чуба. Та помимо того він був добрим господарем, що вміло  і досить раціонально вів свою господарку на кільканадцять моргах поля. Помер від зараження в 1920 році.

Мати Марка Черемшини, Анна, була жінка досить господарна і знадна, шкодуючи часу вона не ходила з жінками ніколи в довгі бесіди, а як колись говорила, то все про домашні господарські справи, а дітям вдома любила розказувати про минувшину, як то давно було.

Дід Митро, батько Анни, був нижче середнього росту, досить симпатичної вроди і  вдачі. Був шанований всіма, бо був добрий господар і доброго серця. Гостив ввічливо кожного, хто до нього прийшов, із-за чого ніколи не бракувало в нього гостей. Приходили люди з далеких гірських сіл, які йшли на доли за роздобутком хліба. Тут в нього вони завше знаходили нічліг, теплу страву і тепле щире слово. Навіть вже в нього було у звичці, що він завжди робив багато овочевих напитків з-за ради тих гостей, знайомих, що до нього приходили.

Баба Настя, мати Анни, не була родом місцева. Вона походила з села Вербівця Городенківського повіту. А було це так. Вона дівчиною-підлітком як поміщицька кріпачка пасла в поміщицькім дворі гуси і сталася якось пригода, що гуси потопилися в якомусь колодязі. Вона, боячись панської кари, утекла від поміщика світ за очі, шукаючи собі десь притулку. Зайшла до Кобак і найнялася у місцевого пана за наймичку. Служила там кілька років, а що була слухняна і досить порядна дівчина, Митро Олексюк як жених приглянувся до дівчини що вона така слухняна і роботяща, а до того ще й уродлива – залюбився в неї, взяв її собі за жену. Мало того, він ще був син заможної родини, а вона бідна наймичка, в їх супружестві була любов і згода.

Свою господарку вели на старий примітивний спосіб, жили спокійно, чужої кривди ніколи не хотіли, а люди їх дуже поважали. Та тяжка праця, і життєві клопоти, тяжка туга за сином, що помер у самім розквіті життя такою трагічною смертю, жаль за приймаком-внуком, що пішов від них в школу, підкосили їх здоров’я до тої міри, що недовго їм доводилося бути на опіці дочки та зятя, а передчасно пішли в могилу. Баба вмерла пару літ скорше, а діда Митра поховали першого на новозакладенім цвинтарі пару літ пізніше в 1885 році.

На тім господарстві, на якім пережив дід Митро, пережив батько Черемшина Юрій і дістав у спадку Черемшина живе тепер правнук діда Митра а сестрінець М.Черемшини. Господарство стоїть ще в цілості тільки хата вже розвалилась, в котрій немало горя і смутку пережилось, а радощів, веселости тільки, скільки видно сонця із-за хмар, не мало переговори лось про мужицьке горе і злидні, переказалось немало казок, переспівалось багато співанок сумних і веселих і написалось на тлі того всего більш як певно не одна новела. Бо завше коли Черемшина приїхав до своїх, йому так дорогих родичів то майже завше пізним вечором заходив в горішну кімнату хати коло стола і до пізної ночі на самоті щось так там довго писав.

Друга хата на долині, де в молодих літах жив його батько і вродився Черемшина, ще й донині стоїть. Стоїть майже пусткою з обірваною стріхою потонула майже по вікна в землю.