ЛЕСЬ МАРТОВИЧ І МАРКО ЧЕРЕМШИНА: ЗІ СПОГАДІВ НАТАЛІЇ СЕМАНЮК

 

В історії української літератури вони відомі як "Покутська трійця" - Василь Стефаник, Марко Черемшина та Лесь Мартович. Вони направду були однодумцями в тематико-ідейному спрямуванні і споріднені також земляцькими звʼязками. Проте, поза сумнівом, ця спільність не означає абсолютної єдності, кожен із письменників є самобутнім митцем, що суттєво різниться. Більше того: як слушно зазначає професор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Роман Піхманець у праці "Із покутської книги буття", немає наразі чіткого доказу того, що всі троє письменників хоч один раз зустрілися в складі "трійці", будучи уже письменниками-однодумцями. Вони спілкувалися, приятелювали, але спогаду чи світлини-підтвердження, де покутські класики були би втрьох - принаймні нам невідомо.

Сьогодні літературна громада України вшановує день памʼяті Леся Мартовича, який покинув цей світ 11 січня 1916 року. Вдова Марка Черемшини Наталія Семанюк залишила спогади про Леся Мартовича, завірений оригінал її машинопису зберігається у фондах нашого музею. Тож ділимося деякими тезами з цього меморіального матеріалу.

Як зазначає Наталя Семанюк, всі три письменники тепло приятелювали упродовж усього життя, а познайомилися вони у Коломийській гімназії, будучи шкільниками-гімназистами. Тоді вони вже робили перші спроби в літературі і належали до таємного кружка при гімназії, яким керував Лесь Мартович. Марко Черемшина позичав у нього заборонені на той час польською шкільною системою книги, з цього і зародилося спілкування. В.Стефаник згадує, що з Черемшиною вони тоді друзями не були, це було побіжне знайомство, пригадує його як приземистого гуцулика.

"Коли Мартович з 1903 року виїхав зі Снятина і був деякий час порадником галицьких селян-емігрантів на прикордонній станції Нейбрун, по лінії Краків, Бреслав. Черемшина вів із ним часту переписку", - зазначає Наталя Семанюк. На жаль, самих листів не збереглося. Активізувалася дружба між письменниками у 1912 році, коли Марко Черемшина переїжджає до Снятина. Наталія ж, як вона сама згадує, познайомилася з Мартовичем аж перед Першою світовою війною, коли вони з чоловіком приїхали до Львова. Вона каже: був це чоловік виняткового розуму з тонким почуттям гумору, вмів осяяти настроєм будь-яке товариство. Він був душею. А ще очевидним був його виразний талант письменника: "В сприятливих умовах міг би він написати значно більше цінних творів. На жаль, в ті часи, коли жив Мартович, письменницька діяльність не могла забезпечити матеріальне".

Помер Лесь Мартович після хвороби, проте несподівано для своїх близьких. Семанюків застала ця новина зненацька: "Важко було повірити в те, що цієї життєрадісної, веселої людини, з якої наче сходив сам сміх, не стало. Смерть друга справила на Черемшину велике враження"...

Петро КІРЄЄВ, Іванна СТЕФʼЮК

Джерело: Фонди Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, Д-332.

Ілюстрація: картина академіка В.Касіяна "Покутська трійця"