БАТЬКИ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ: ЯКИМИ ЇХ ЗАПАМ’ЯТАЛИ

Батьки Марка Черемшини: пара неординарних характерів, на чиє  спільне фото було би особливо цікаво подивитися. Але такого фото … немає. Є тільки два потрети, які намалювала Марія Карп`юк. Юрій Стефанович Семанюк та Анна Дмитрівна Олексюк – такі різні долями і вдачею, проте все життя - разом. Якщо зіставити мемуарні матеріали, де зображена ця пара кобацьких ґаздів, то розуміємо, що йшлося про направду оригінальні характери.

Передусім Юрія згадують як володаря приємного «металічного» голосу, горянина начитаного, компанійського і дуже душевного. А ще – прекрасного оповідача. Матір же, Анну, описують як степенну господиню, мовчазну – але достатньо сильну, а ще самодостатню. Обоє народилися і проживали у селі Кобаки Косівського району, у подружжя народилося троє дітей – Іван (найстарший), Василь (середущий) та Єлена (наймолодша).

Троюрідний племінник Марка Черемшини, оперний співак Михайло Голинський, котрий з дитинства неодноразово гостював у Семанюків у Кобаках, так згадує Юрія Семанюка: «..був великої статури чоловік, мав прекрасний тенор, вважався найкращим дяком на усю Гуцульщину […]. Був очитаний гуцул. Робив враження якогось патріарха – мав довгий волос і вуса».

Юрій був з бідної родини, проте амбітність і творча вдача (яку вчасно помітив батько Стефан) спричинила його до пошуку себе у широкому світі. Спочатку вчився на маляра і брав уроки живопису, але ця наука йшла йому надто повільно. Тоді юного Юрія віддають у науку даскалування – він вчиться бути дяком. Причому уроки він брав не у якогось конкретного дяка, а поступово – мандруючи із села в село. Марко Черемшина у «Автобіографії» так окреслює географію татових мандрів: «Дяківства училися мої дєдя у кожного дяка у кожнім селі від Путилова (Чернівецька область. – Авт.) до Жаб’я (теперішня Верховина. – Авт.).

Саме даскалуючи на Буковині, Юрій Семанюк зустрічає дружбу-ідеал, якою дорожитиме ціле життя. Молодого талановитого хлопця помічає Юрій Федькович, дає йому читати щонайкращі книги зі своєї бібліотеки, та і взагалі ставиться до нього, як до молодшого брата. Згодом два Юрії довго і тепло листуються, і саме під впливом Федьковича Юрій Семанюк у себе вдома збирає книжкову колекцію. На ті часи (середина ХІХ століття) це було правдивою розкішшю.

Марко Черемшина запам’ятав з дитинства, що у його тата вдома було дві шафи, заповнені книгами – переважно, українською класикою, хоча були і книги російською та німецькою мовами, «визичені у пароха», і Юрій Семанюк просив малого Івана читати вголос при людях ті книги і отримував правдиве задоволення, помічаючи успіхи сина. Припускаємо, що в своєму первістку Юрій Семанюк вбачав себе і тому всяко сприяв синові в тому, чого сам не зміг досягти. З тих-таки спогадів Марка Черемшини знаємо, що його тато брався писати принагідні вірші, тягнувся до освіти і мистецтва. Тому коли зрозумів, що його син – не від плуга (бо слабовитий здоров’ям і лірик вдачею) – всі сили спрямовує на те, щоби дати Іванові освіту.

 

Яким Юрій Семанюк був у сімейному житті? Земляк Дмитро Осічний згадує: Юрій був дуже харизматичний і веселий, компанійський, вряди-годи дозволяв собі алкогольні вольності, і тоді він отримував на горіхи від своєї мовчазної, але твердої вдачею дружини Анни. Анна Семанюк (з дому Олексюк) від першого шлюбу з чоловіком на прізвище Яремій залишилася вдовою, була багацькою дочкою. В пріоритеті її цінностей – родина. Той же Дмитро Осічний згадує таку цікаву психологічну рису Анни – вона не любила довгих беззмістовних розмов з жінками-ровесницями, трималася трохи осторонь. Саме тому її вважали гордовитою. Якщо ж розмову таки підтримувала, то тема бесіди – діти і господарювання, натомість як сільським жінкам цікавіше обговорити когось.

 

А ось з ким Анна розмовляла годинами – це її діти. Як ми вже зазначали, у шлюбі з Юрієм Анна Олексюк народила троє дітей, двох синів і дочку. Пологи приймала рідна сестра чоловіка, зовиця Анна, яка була мошею, народною акушеркою. Мати Марка Черемшини, а як по-місцевому сказати – неня – багато уваги приділяла вихованню своїх дітей, вела з ними довгі і дуже захопливі розмови про історію села та його звичаї.

 

Дуже цікаво своїх свекрів описує Наталія Семанюк, котру по шлюбі Марко Черемшина привіз у Кобаки показати батькам (на весіллі вони бути присутніми не змогли). Іванова мама Анна запам’яталася невістці дуже лагідним зеленооким поглядом і спокійною вдачею, а свекор – неймовірним талантом оповідача. У вечірній розмові, розпитуючи про дитинство свого чоловіка, Наталя в якийсь момент зрозуміла, що перебуває ніби під гіпнозом – свекор оповідає надзвичайно живописно, його казкові білі вуса підсвічуються від місяця, а він курить люльку і ніч переходить у день…

*"Потрет батька Марка Черемшини", Марія Карп`юк

Невістка також зразу відчула, що її Іван – улюбленець батьків. Важко припустити зараз, чи не почувалися двоє інших дітей – Василь та Єлена – обділеними батьківською увагою, надто тоді, коли Іван став будувати кар’єру і робитися знаменитим.

Марко Черемшина також відчував цю силу любові, особливо від батька: «Багато я батьків бачив, але щоб котрий батько так глубоко і безмежно любив свою дитину, як мої дєдя мене любили, цього я не бачив». Навіть важку травму вони з батьком отримують одночасно (за різних обставин, проте кривдник – той же). У 1919 році Іван Семанюк (Марко Черемшина) був делегований від ЗУНР вести переговори з румунською стороною, яка навесні окупувала Покуття. Перемовин не вийшло – румуни відкрили вогонь, і Марко Черемшина, аби врятуватись від куль, застрибнув у рів з крижаною водою, і там мусів перечекати. Як наслідок – до кінця свого життя письменник мав проблеми з нирками. Того ж, 1919 року румунські війська ледь не на смерть побили його тата в Кобаках «із-за рушниці». А 20 лютого 1920 року Юрія Семанюка прибиває кагла у власному домі і він помирає від удушення чадним газом.

Анна ж мала щастя на довгий вік, і нещастя – пережити двох своїх синів.

 

Син Василь помер на службі у австрійському війську, син Іван – в пору великодніх свят у 1927 році за кілька кроків від татової могили. Спадкоємицею маєтку в Кобаках стала сестра Єлена Боднарук (в дівоцтві Семанюк).
У Юрія та Анни Семанюків було непросте життя. У нього – в натхненному, майже відчайдушному пошукові себе, у неї – терпеливе мовчання на удари долі і пошук себе у дітях.

 Юрій, народжений у бідній родині, відчував як карб на душі оту фінансову неспроможність забезпечити своїй родині те майбутнє, яке хотів би. Йому непросто було віддати улюбленого сина на виховання тестеві – Дмитрові Олексюкові. Тим більше, що у них двох були принципово різні погляди на господарство і виховання дітей, але він пішов на це. А невтілена колись мрія належати до інтелігенції (дєдя, як згадував Черемшина, любив все гарне і добре) – вона трансформувалася у ціль номер один – вивести сина в люди. Саме того сина, який так подібний душею. Який також не від плуга, хоч ощадний і робітний.

Анна ж, неня Марка Черемшини, пережила чотири важкі родинні втрати – спочатку зовсім юною повдовіла, а згодом за трагічних обставин гине її рідний брат, а відтак вона хоронить двох своїх синів…

 Як ствердив у своїх спогадах Дмитро Осічний – Анниного брата вбила власна дружина. А ще Аннин тато так і не поладнав з зятем, Юрієм Семанюком– розумерлися у гніві. Анна пережила і це.

 Можливо тому вона в розмові з ровесницями трималася осторонь і так не любила плітки? І можливо, саме тому увесь її світ – це була її родина з Юрієм, за межами якої вона і справді світу не бачила. Бо не хотіла. Бо він дуже непевний, той світ за межами. Мовчазна сильна жінка – навряд чи просто гордовита.

Іванна СТЕФ’ЮК (ОЛЕЩУК) –
наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини,
кандидатка філологічних наук