СУМНІВИ ПОКУТСЬКОГО ЗЛАТОУСТА

 Самокритика на межі з самоїдством, - одна з характерних рис, що проступає з листів та мемуарних матеріалів Леся Мартовича і Марка Черемшини. Один називає свої твори "писаниною", другий казав самокритично: "письменник я нікчемний". Авторський сумнів і авторська сліпота знайомі людям, дотичним до створення текстів (художніх чи іншого характеру). То чому ж Мартович вважав себе нікчемним письменником, у той час, як його стилем захоплювалися імениті класики українського літературного процесу (Іван Франко, Михайло Коцюбинський)?

На зламі двох століть у Львові діяв молодіжний гурток, учасники якого збиралися буквально щодня за кавою чи кухлем пива. Як пише В.Будзиновський, теми розмов були цілком різні - від економіки та політики (справжні диспути) до цілком розважальних. І Мартович завжди був душею товариства, бо якщо говорив про економіку - його влучні приклади-дотепи надовго вкорінювалися в пам`ять, а якщо ж розмови заради забави - то тут вже ніхто точно не перевершив би його у анекдотах та імпровізованих оповіданнях. "Завсіди розказував щось живо, пластично й цікаво. Деколи й співав народні пісні, яких ніхто з нас не чув. Тема тих пісень була така весела, як теми його оповідань", - пише В.Будзиновський.

Виступи на вічах у Мартовича такі ж - пересипані гумором, дотепами і живими риторичними прийомами. У селян він також улюбленець - за рік-півтори після Мартовичевих виступів у громаді з`являться лідери і керманичі, які говорять його словами і рухають його ідеї. Мартович це знав, Мартович цим тішився.

Що стосується художньої літератури, відразу кілька науковців-дослідників кажуть: більшість усних оповідань Леся Мартовича так і не записані, а навіть ті, що записані - вже не такі живі та вибухові, вони не мають того ефекту, що мали при усному виконанні. Щось таке відчував і сам Лесь Мартович: "Коли мені пропонуть записати розказаний мною сюжет, я повинен, як тільки можу, боротися з обробкою, щоб не зіпсувати живої мови. Мої кращі критики - селяни - завжди сміються, коли я проголошую промови, але часто не розуміють, у чому ж саме гумор того самого оповідання. Це свідчить про те, що письменник я нікчемний"...

М.Коцюбинський кілька разів поспіль просить Леся Мартовича дати твори у друк, той вагається. Бо йому здається, що вони - не гідні читача, недопрацьовані. Коцюбинський наполягає: "Я такий прихильник Вашого таланту, так люблю перо ваше, що вже бодай для того варто мені щось надіслати"...

Мартович знову сумнівається, бо він усе життя порівнює два свої таланти: оповідача і письменника. Лесь Мартович буде завжди письменником із загадкою. Хоча б тому, що не збереглися записи виступів цього покутського златоуста, який умів словом вціляти в серце. В книгах - то інша половина його іпостасі, рівно половина...

 

 

Іванна СТЕФ`ЮК (ОЛЕЩУК) - кандидатка філологічних наук, докторка філософії у галузі філології, старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, письменниця

На фото Лесь Мартович грає в шахи з В.Будзиновським