«ПРИВІТ БУКВАЛІСТАМ»: МОМЕНТИ СЮЖЕТНОГО СУГОЛОСЯ У МАРКА ЧЕРЕМШИНИ ТА ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

 

У літературному просторі різних поколінь можна знайти згадки про жартівливі і не дуже баталії стосовно оригінальності чи запозичення сюжетів, а простіше кажучи – плагіату. Якщо одна і та ж тема подібним чином обігрується у двох авторів (які не факт, що читають одне одного) – це дає підстави говорити про те, хто у кого "позичив" сюжет.

Першим це запитання виникне, мабуть, у школярів, котрі, готуючись до зовнішнього незалежного оцінювання, практично одночасно перечитують такі твори, як «Мина Мазайло» Миколи Куліша та «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого. «Вони ж такі схожі», - скаже школяр, котрий як слід не вивчив хто в якій епосі писав. Школяр, який вчиться трохи краще, різницю вловить.

Подібні, суголосні, читай – споріднені твори української та зарубіжної класики мимоволі наводять ще зі шкільної парти на такі роздуми: художня література – це не тільки про сюжет. Одна справа – про що написаний твір, сюжет направду є важливою складовою творення тексту, інша ж справа – як він написаний. Дуже часто літературні твори письменників «Покутської трійці» - Марка Черемшини, Василя Стефаника та Леся Мартовича – читачі-буквалісти полюбляють розбирати на молекули. ««Лумера» - це там, де борщ з тарганами, а «Грушка» - то про забави на похороні, а «Камінний хрест» - то про то, як русівський чоловік до Канади їхав і прощався». Але не забуваймо, що ми говоримо про письменників-модерністів, а це означає, що їхня проза (на відміну від прози доби реалізму) сюжет не виставляє на перший план, його там може не бути взагалі. На перший план модерністичного тексту виходить сугестія, або ж навіювання, живописний імпресіонізм (ловіння настрою), обсервування душі і навіть психіки.

Якщо підходити суто з сюжетного аспекту, то новела Марка Черемшини «Чічка» (голосіння за конякою-годувальницею) дуже нагадує новелу Василя Стефаника «Шкода» (голосіння за коровою), Стефаникове «Виводили з села» так нагадує Черемшинину «Грушку» (особливо момент з зозулями-плакальницями, в образі яких зображено рідних). Проте чи не найбільш яскраво виражена спорідненість між новелою Василя Стефаника «Катруся» та новелою Марка Черемшини «Лік». «Важкохвору людину везуть в місто до лікаря, лікар приписує пити молоко і добре харчуватися, а це голодний і бідний селянин сприймає як знущання», - такими словами можна переказати обидва вищеназвані твори. І цей факт є чи не найкращим аргументом того, що модерністична проза не надається до переказування.

*** «Межи драбинами піднеслося із в'язки брудної мерви сухе, воскове лице сивавого зробленого гуцула, що досі лежав горілиць, прикритий веріткою аж по шию, і мутними, глибокими очима дивився навперед себе. Мовчки підвівся сам і, ймившися руками за підложену кумову шию, зсунувся на землю так, гей полінце сухого дерева» - Марко Черемшина «Лік»
***
«Катруся заходилася від плачу і кашляла на все поле. Тато витягнув з пазухи яблуко та й якось несміливо подав донці. Ніколи він не давав ще їй ніяких лакітків» - Василь Стефаник «Катруся».

У першому фрагменті живописна мелодика туги і обезсилення передається як на рівні лексики, так і на рівні самого синтаксису – ви проживаєте з персонажем цей стан, бачите все зримо. Імпресіоністична манера письма дозволяє Маркові Черемшині не так описувати, як власне змальовувати. Другий же фрагмент, цитата із твору Василя Стефаника, вибирає найгостріший момент: вперше в житті батько частує дочку, бо розуміє, що вона скоро помре. І все це максимально конденсовано зображено, практично на натяках. Якщо перший текст – поетика настрою, то другий – надрив мовчання від болю.
Цей період літератури особливий якраз тим, що показує план зримого (сюжет) і план відчутого, зчитаного практично одночасно. Досвід письменників-модерністів навряд чи мав на меті чомусь навчити наступників, але він багато чому нас навчив. Починаючи від відкритості до експериментів з текстом (Михайло Коцюбинський, М.Вороний) і закінчуючи сюжетним суголоссям (Марко Черемшина і Василь Стефаник, наприклад). Чи вчить ця епоха по-справжньому читати? В якомусь сенсі можна сказати і так…

 

Іванна СТЕФʼЮК (ОЛЕЩУК) –
старша наукова співробітниця
Снятинського літературно-меморіального
музею Марка Черемшини, літературознавиця,
письменниця

*Авторство жартівливого малюнка нам наразі невідоме