ІСТОРІЯ ОДНОГО БУКЕТА ДЛЯ ПАНІ СЕМАНЮКОВОЇ

 

Ця історія, яка трапилася у нашому музеї 8 березня 1974 року, мусить бути трохи заабстрагована, оскільки одна з її героїнь – назвемо її пані А. – ще сама детально і художньо опише цю зустріч.

Отож, наближалося свято весни, яке як хто називав – «Восьме березня», «Міжнародний жіночий день» тощо. А з чим асоціюється листівка тих часів? Так, з тюльпанами чи підсніжниками. Наталя Семанюк в той 1974 рік почувалася геть зле – вона тяжко і затяжно хворіла пневмонією, була виснажена. Творча спільнота Івано-Франківська, яка поважала пані Семанючку і добре знала, делегує з привітаннями і дорученням взяти інтервʼю молоду енергійну журналістку – нашу пані А.

Дівчина ретельно готується – не іти ж у гості з порожніми руками. А тому знаходить справжні живі квіти, які в березні в 70-ті було знайти не так і легко, і з букетом приходить до пані Наталі.

Дівчину спантеличило те, що вона побачила: замість хворої і кволої жінки, яку вона очікувала побачити, журналістка застала красиву пані з гарною укладкою, в домі якої пахло свіжим печивом. Здавалося, жінка навіть не думає хворіти (а насправді для Семанючки смертельним було показатися комусь хворою чи негарною, навіть у останні свої дні життя вона старанно накручувала бігуді і робила червоний манікюр, це була леді). Аж у розмові, сповільненій і притишеній, журналістка зрозуміла: Наталі важко говорити...

Пані Семанюкову теж дещо спантеличило: якщо дівчина жінці дарує квіти – вона вважає її… бабцею?

«Дитинцьо, - лагідно усміхнулася пані Семанючка. – Невже ти вважаєш мене старою? Я ще волію, аби цвíти мені приносили мужчинú»….

«Знаєте, у цій ситуації – вся тета Таля, - розповідає племінниця Наталії Семанюк, відома журналістка і громадська діячка Надія Самуляк. – Як би вона зле не чулася, а старанно пофарбоване волосся, манікюр і зачіска мали бути. Як би їй не було гірко – а сторонні не мали того бачити. Наша тета не любила, коли її питали про вік, мала на це оригінальну відповідь: «Отам вгорі є Петро і Павло, вони порахують». Дозволяла свій вік рахувати лиш апостолам. А саме свято 8 березня – тета справді не любила його і в нас в родині аж якось особливо його не відзначали. Наталя Семанюк була жіночною і красивою кожен день, для неї кожен день був – жіночим».

.. Того ж, 1974 року, Наталії Семанюк не стало. Цей описаний епізод – чи не останній спогад про непересічну снятинську пані. Яка не відчувала себе молодою чи старою – вона відчувала себе Жінкою.

Іванна СТЕФʼЮК (ОЛЕЩУК)