ВОЛОДИМИР ГНАТЮК: КОСМОС УКРАЇНІСТИКИ І АКАДЕМІК-ЩАСЛИВЕЦЬ

9 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Володимира ГНАТЮКА - академіка АН України, члена наукових товариств Німеччини, Австрії та Швеції, упорядника майже 60 томів етнографічних збірок, фольклориста, літературознавця. Без цієї постаті неможливо уявити української гуманітаристики. Секретар Наукового товариства мені Тараса Шевченка (з 1899) і голова етнографічної комісії при цій же установі (з 1916), член ВУАН. Займався діалектологією та історією української мови, фольклористикою, один з перших професійних україністів. Саме він вивів українську етнографію на європейський рівень, багато спричинився і до розроблення фольклористичної методології. Його численні експедиції Галичиною, Буковиною, Закарпаття дали наступним поколінням унікальні збережені артефакти словесності.

 

Завдяки його точним записам і науковим коментарям усі етнографічні матеріали можна вважати архівами світового рівня, більше того - він особисто розробив методологію запису фольклорних текстів (питальники, анкети, класифікатори тощо) так, аби ними міг скористатися кожен, хто захоче вивчати словесність. Він одним із перших вивчав "закриту" сторінку української історії - творчу спадщину лірників.

 

Іван Франко називав його "щасливцем" через те, що Володимир Гнатюк збирав і відкривав світові унікальні скарби української традиційної культури. І констатував: Володимир Гнатюк - неперевершений у фольклористиці. А ще Іван Франко тепло називав Гнатюка «один подолянин» через те, що неодноразово відчував турботу і опіку цього чоловіка у своїй творчій долі. По-перше, саме Володимир Гнатюк спричинився до організації ювілею 25-річної діяльності Івана Франка. По-друге – послідовно сприяв публікаціям Івана Франка там, де це було потрібно.

 

Як згадує Тарас Франко у праці «Приятелювання з Іваном Франком: спогади про Володимира Гнатюка», «за намовою» Гнатюків родина Франків уперше відвідала спочатку Косів, а відтак Криворівню в 1899 році. Про Косів згадує так: «Зараз по ювілею мама на запрошення Михайла Павлика й за намовою Гнатюка вирішила поїхати з дітьми в Карпати до Косова, в гніздо Павликів. Замешкали ми в гуцульській хаті Печижаків (де народився Павлик, а тепер є народний музей). Одну половину хати займали газди, в другій – тіснилися ми. Гнатюкова дружина Олена, імпозантна красуня, блондинка, з трьома дітьми жила деінде. Приходили Гнатюки з дітьми в погідні дні. Ми бавилися тоді на просторій галявині, що колись, певно, належала монастиреві. Ми бігали, перекидалися словами і м’ячем» [1].

Криворівня ж стає справжнім місцем сили для митців. Ці вакації переросли у експедиції, у яких між записами Франко набирався сили в гуцульських лісах, а Гнатюк романтично розглядав гори у лорнет і пізнавав їх душу. До слова, саме він «охрестив» Криворівню «українськими Атенами», як українська еліта називає це унікальне селище і досі. Володимир Гнатюк досить легко і гармонійно спілкувався гуцульським діалектом, який вивчив спеціально.

                                           *Володимир Гнатюк у Криворівні

До слова сказати, як діалектолог він закликав зберігати «золоту середину» в питанні діалектів: «Кождий народний говір, хоч би який багатий сам для себе, є занадто бідний для висловлення всіх думок нинішнього культурного чоловіка. Літературна мова мусить мати все, що найкраще в народних говорах».

Продовжуючи тему творчих взаємин Володимира Гнатюка та Івана Франка, варто зауважити, що Іван Якович був навіть хрещеним батьком для його сина Степана, а за хрещену матір була дружина Михайла Грушевського Марія. Роман Горак описав “83 запис у метричній книзі новонароджених церкви Успення Пресвятої Діви Марії у Львові.., який сповіщає, що 25 грудня 1901 року народився, а 28 квітня 1902 року був охрещений іменем Стефана син доктора Володимира Гнатюка, секретаря Наукового Товариства ім. Т.Шевченка… Хресним батьком новонародженого Стефана був Іван Франко, який у належній графі поставив свій підпис, а на запитання метрики про соціальний стан відповів – літератор” [2]

Івана Франка та Володимира Гнатюка поєднувала щира дружба, а ще - спільна вдача: обидва титанічно працювали, аби все українське популяризувати і вивчати на найвищому рівні.

Творче спілкування поєднувало також Володимира Гнатюка та Марка Черемшину. Марко Черемшина ставився до Володимира Гнатюка з пієтетом, до порад беззаперечно дослухався. У одному з листів Черемшини читаємо: "Вволяючи Вашу волю, я залучую тут змінений текст того "перченого" місця з оповідання" [3, с.225]. Який саме твір Марка Черемшини "не відразу пройшов цензуру"? Мова йде про новелу «Бодай їм путь пропала!, яка вперше опублікована у «Літературно-науковому віснику» 1923 року.

Йому ж, панові Гнатюкові, Черемшина озвучує те, що тривожить його серце найбільше: про те, як мучиться Володимир Самійленко у його домі через безвихідь [4], про власні родинні проблеми, а також про те, що 1925 року Марко Черемшина мав серйозні проблеми з владою і проти нього почалися слідчі дії.

У 1926 році у своєму останньому листі до Володимира Гнатюка Черемшина по правді зізнається: його вкрай стривожила вістка про його проблеми зі здоров`ям. ...Володимир Гнатюк помер того ж таки, 1926 року, а Марко Черемшина - через рік..

 

Яким запам`ятався Володимир Гнатюк сучасникам? Людина-душа з відмінним почуттям гумору. Через виразну зовнішність у сільських експедиціях Володимира Гнатюка часто сприймали за еміграційного агента і просили ... продати їм шіф-карту до Бразилії. Іноді сприймали за шпигуна. А потім розуміли, що перед ними - найщиріший друг усього українського.

Він же і навчив селян цінувати традиційну культуру - їм спочатку направду не вірилося, що "такий пан" прийшов записувати пісні і обряди. Голос мав він тихий і делікатний, і безкомпромісним робився переважно лиш від однієї теми - коли чув, що українське - то щось другорядне. Зрештою, хто би і сьогодні мав сумніви - літературознавчі та мистецтвознавчі праці Володимира Гнатюка є доброю панацеєю від того.

 

Ще з дитинства мав феноменальну пам`ять і через кілька років слово в слово міг повторити казку, вислухану колись від діда чи мами. Багато і спрагло вчився, фактично усе своє життя, а коли натрапляв на казку чи пісню, якої не чув раніше - радів, як мала дитина, аж світився. Можливо тому Іван Франко, такий уважний до характерів і постатей, бачачи Гнатюка в роботі, констатував: "щасливець"...

 

 

Іванна СТЕФʼЮК (ОЛЕЩУК),

кандидатка філологічних наук,

членкиня Національної спілки письменників України,

наукова співробітниця Снятинського 

літературно-меморіального музею Марка Черемшини

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Франко Т. І. Приятелювання з Іваном Франком [Електронний ресурс] / Тарас Іванович Франко // Франко: Наживо (авторський проект Наталі і Богдана Тихолозів. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: https://frankolive.wordpress.com/.../%d0%b2%d0%be%d0.../....

2. Федорак Н. "Франко хресним батьком: знахідка з Криворівні" [Електронний ресурс] / Назар Федорак // Франко: Наживо (авторський проект Наталі і Богдана Тихолозів. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://frankolive.wordpress.com/.../%D1%84%D1%80%D0.../....

3. Черемшина Марко. Твори в двох томах / Марко Черемшина. – Київ: Наукова думка, 1974.

4. Стеф`юк І. І. Володимир Самійленко: письменник, чиєї внутрішньої біографії не знає ніхто [Електронний ресурс] / Іванна Іванівна Стеф`юк // Золота пектораль. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://zolotapektoral.te.ua/%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0.../.

Ілюстрації: фондові світлини Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка