ІВАН СЕМАНЮК І ВІДЕНСЬКА СТУДЕНТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «СІЧ»

Віденська  «Січ», заснована 1868 року,  проіснувала майже 30 років. За своїм складом вона була досить неоднорідною, тому в ній постійно точилася боротьба між демократичним і консервативним крилом. Політичне спрямування «Січ» часто мінялося. На початку 70-х років, коли організацію оточили Остап Терлецький – однодумець Івана Франка, вона відіграла певну роль у поширенні радикальних ідей. В час приїзду до Відня  Івана Семанюка (Марка Черемшини)«Січ» переживала один з чергових застоїв у своїй діяльності. Причиною цього була поліційна заборона в 1893 році.

 

   Молоде поповнення організації придивлялося до методів діяльності «Січі» і прийшло до висновку, що там «виховуються на «декадентів»» песимістів до всього і вся, пропавши для нашої батьківщини та розминаються з цілев свого пробування у Відні», - пише І. Семанюк в одному з листів.

  

Черемшині та його товаришам довелося докласти чимало зусиль, щоб підтримати товариство, активізувати його діяльність. Згодом Іван Семанюк (Марко Черемшина) в «Автобіографії» згадує: «Разом з товаришами Романом Сембратовичем, Іваном Саноцьким та Володимиром Загайкевичем стали ми «Січ» реформувати… вводячи в світове життя відчини з обсягу науки і красного письменства». Це не всім сподобалося, і почався відплив старших студентів від товариства. В кінці 1896 року Черемшина в одному з листів до Сеня Горука пише, що в товаристві «Січ» є 20 членів звичайних, з котрих 7 належить до кружка літературного, зав’язаного молодими членами під проводом Сильвестра Яричевського, під проводом якого і стоїть хор січовий».

  

У книзі «Над синім Дунаєм» (ювілейний збірник товариства «Січ» у Відні) Іван Семанюк числиться 38 головою цього студентського товариства, яке він очолював з 4 листопада 1899 по 14 листопада 1900 року.

   Сотні діячів української культури, політики, військовиків, політичних емігрантів пройшли через Відень, до слов’яни завжди знаходили доброзичливе ставлення до себе: тут вони здобували освіту, працювали у різних установах: тут виходили десятки періодичних видань, друкувались книги.

   

Цю школу пройшов і Марко Черемшина, який впродовж 1896 – 1901 років вчився на юридичному факультеті університеті та відбував практику у міському суді столиці. Це були роки не тільки опанування професією, а й громадської та літературної праці. У Відні Черемшина зазнав багато радості, бо зустрів багато побратимів, перейняті високою ідеєю самовідданого служіння Україні, ідеалам духовного зближення народів, у тому числі з – над Дніпра і Дунаю».

   Черемшина з товаришами-січовиками ходив до «Общества студентов из России», де «були люди дуже образовані і умні та назвичайно пильні та працьовиті». Відвідував робітниче товариство «Родина», засноване українцями, а також був одним із організаторів товариства «Поступ». Як пізніше згадає письменник: «кожний з нас мав своїм обов’язком мати відчити в тім товаристі бодай раз в місяць». Ця робота концентрувала увагу на підвищенні рівня підготовки. У цей час Черемшина багато читає, особливо захоплюється в «красному письменстві німецькому і російському, що майже нерадо заглядав до римського та німецького права».

   З перших днів перебування в університеті Марко Черемшина  багато часу приділяє літературній праці. Уже в січні 1897 р. він надсилає Осипові Маковеєві свої переклади, оповідання, статтю про народну творчість Гуцульщини, радиться, в якому напрямку працювати далі. З цього часу його твори майже регулярно з’являються на сторінках «Літературно – наукового вісника» та інших періодичних видань.

   У 1897 – 1898 рр. письменник надрукував кілька невеликих творів для дітей, яку були поміщенні у львівському журналі «Дзвінок». У цей же час пише критичні статті на збірку оповідань О. Будзиновського «Стрімголов» та книжку М. Пачовського «Дещо про руські билини і думи», які підписує псевдонімом «Василь Заренко». Народжується письменник, який уже через кілька років збіркою новел «Карби» ввійде в українську літературу як талановитий митець слова.

Ми можемо зробити висновок, що студентський, «віденський» період  житті Марка Черемшини – важлива складова його світоглядного становлення.

 

Петро КІРЄЄВ – директор Снятинського

літературно-меморіального музею Марка Черемшини