ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ: ПОКУТЯНИ-ЕМІГРАНТИ У ЛІТЕРАТУРНОМУ СЛОВІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

 

Коли мова заходить про еміграцію за океан – то першим літературним твором на цю тему, який спадає на думку, поза сумнівом, є «Камінний хрест» Василя Стефаника. Як і в Марка Черемшини, у котрого з однієї новели в іншу проникають мотиви і навіть причинно-наслідкові моделі поведінки персонажів, так і у Василя Стефаника тема еміграції порушується в декількох творах – але побіжно. Так, ніби вони мають привести читача до «Камінного хреста». Так, ніби ці новели виступають провісниками і разом з тим – смисловими дороговказами.

Так, новела «Осінь» відображає застояну, почасти затхлу атмосферу покутської родини, котра, виснажена бідністю і непроговореними образами, виношує майбутню сварку, яка вибухне ось-ось. Баба, дивлячись з печі на свою рідню, думає: «Коби то літо. Порозводили би си по роботі тай би не гризли си на купі». Хата у цій новелі – не уособлення домашнього затишку, а закурявілий герметичний простір, де кожен виношує важкі думки і шукає шляхи виходу. Втечі. Баба вбачає цей вихід у весняних роботах, голова дому Митро – в еміграції. Жінка докоряє йому: «Йди, йди, слухай за Канаду; гадаєш, шо я піду з дітьми дес на край світа?». А він уже подумки все вирішив – тому й дається до бесіди еміграційним агентам.

Головний герой новели «Мамин синок» - хлопчик Андрій Косминка на запитання, ким себе позиціонує і що планує робити, коли виросте, відповідає доволі промовисто:

« - А хто ти є?
- Луский радикал.
- Добре. А куда ти поїдеш?
- До Канади.
- На чім поїдеш?
- На такі шіфі, як хата великі, таким морем шіроким, гет, гет…
- А дьидю озмеш з собов?
- Озму дьидю тай маму тай Івана вуйниного, тай гет поїдемо»…

 

Старші ж, котрі присутні при бесіді, вбачають у чітких дитячих відповідях ознаку дорослої мудрості. Проте, як нам виглядає, очевидним є те, що дитина «увібрала» дорослі розмови про те, що еміграція за океан – чи не єдиний спосіб здобути краще життя для своїх рідних.
А далі «Камінний хрест» - надривний плач на весь голос. Новела,у якій село не просто прощається з родиною, котра зважилася їхати, а голосить – як за покійними. Символічно веде себе і Іван Дідух, головний герой: він на місці свого щоденного сізіфового подвигу – на неродючому горбі – ставить хрест, а на ньому – імена його і жінки. І читаємо цей акт двояко: як хрест-поменник, щоби в Старому краю громада їх не забула, і як хрест поминальний – хрест на старому житті.

До слова сказати, навіть коли проводжали покутян на станції Видинів, то теж казали їм про неповернення і символічну смерть: «Ви помираєте тут, у Старому краю, аби народитися за океаном»…

Звісно, далі буде не манна небесна – далі будуть тижні на шіфі в океані, далі – абсолютно дика земля, яку доведеться обробляти кровавим мозолем, а далі – нове життя… Ілля Киріяк, також виходець зі Снятинщини (село Завалля) дуже виразно і детально, сказати б – хрестоматійно описав, з якими викликами зустрілася людина там, за океаном. І що таке «півправди» від еміграційних агентів. Проте Стефаникові герої ще про це не думають – бо вони доведені до точки кипіння тут, у Старому краю, загнані в борги і відчай, а тому шукають виходу…

(далі буде)

 

 

Іванна СТЕФʼЮК – старша наукова співробітниця
Снятинського літературно-меморіального
музею Марка Черемшини,
кандидатка філологічних наук, письменниця