«ТО НЕ Я. ТО НА МЕНЕ ХТОСЬ НАБРЕХАВ»

 "Любив витівки", - така фраза підходить для характеристики як юного, так і дорослого Леся Мартовича. Просто навчатися - це було занадто скучно для нього, бо хлопець мав досить живий розум, але непосидющу вдачу.

 Збереглися розповіді-бувальщини, які "безцінні" підказки давав збитошний Мартович своїм однокласникам. Один із товаришів, панок Гаврило з Косова, постійно діймав Леся і насміхався. Той одного разу "віддячився". На уроці з теології Гаврило сидів-сидів та й заснув. Це помітив вчитель, підійшов до шкільника і запитав:

-         Ану скажи, Гавриле, то хто створив світ?
Хлопця розтермосали, мовляв "Прокидайся, тебе вчитель питає". І звичайно, сонний Гаврило не розчув, що саме питався вчитель.
Безпорадно оглядається на сусіда позаду, Мартовича, а той авторитетно підказує:
-Питає пан вчитель, хто вікно розбив.
- Бігме, то не я. То на мене хтось набрехав, - перелякано виправдовується Гаврилко, а клас буквально лягає від реготу.

Іншому своєму однокласникові Мартович "помогав сповідатися". На той час у гімназії учнівські сповіді були регулярними, і шкільники записували свої гріхи на папері і передавали панотцеві. Один з однокласників Мартовича, син м`ясника, про сповідь забув, і попросив Леся написати щось замість нього. Ну Лесь і "поміг". "Списував. Глузував з однокласників. Курив. Обманював учителів. Їв у п'ятницю жирне. Украв нотес (вчительський блокнот) в отця-катехизіата". Коли той шкільник Славко побачив, який "послужний список" йому організував жартівник Мартович, було вже пізно.

Чи подорослішав Мартович, закінчуючи гімназію? Виглядає на те, що ні. Так, у книзі Василя Костащука "Володар дум селянських" Лесь Мартович - це все той же жартівник, душа компанії. Він не просто долучається до жартівливих розіграшів, а очолює їх. "Зайшла в Коломиї мода на забаву "гусак". Звичайно під неділю збирається яких 50 учнів та один за одним (гусаком) ходять містом і наслідують рухи того, що попереду. Бувало, зайдуть до якого ресторану, обійдуть стіл, і, як прийдуть - так і вийдуть, не сказавши нікому слова. Не раз обходять перекупку, що продає овочі або що інше на ринку, і виконують всякі рухи залежно від фантазії провідника, яким, як правило, був Лесь Мартович". Подібну забаву ми би зараз назвали фешмобом чи пранком. І були би впевнені, що такі "дуркування" - винятково сучасна традиція. Але як бачимо, і 100 років тому у молоді з почуттям гумору було все добре ... 

 

Іванна СТЕФ`ЮК (ОЛЕЩУК) - кандидатка філологічних наук, письменниця, старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, кураторка етнографічного проєкту "Спадщина" БЦКМ