«ЗАЛИШАЮ ЙОГО З ЛЮБОВʼЮ ЩЕ БІЛЬШОЮ»: ОЛЕСЬ ГОНЧАР І СНЯТИН
Класика української літератури Олеся Гончара зі Снятином та Покуттям повʼязує чимало. По-перше, перший його дослідницький інтерес. Тобто тема дипломної роботи – «Новели Василя Стефаника». Проте не можна сказати, що це було перше знайомство зі творчістю письменників «Покутської трійці», оскільки згодом Олесь Гончар у письмовому відгукові зізнається: він з дитинства залюблений у новелістику Марка Черемшини, зачарований нею.
У
1965 році Олесь Гончар вирушає у літературне турне, як би ми сказали зараз, а
іншими словами – у мандрівку. Мечислав Фіглевський пише: «Він відвідав
Чернівці, оглянув музеї О.Кобилянської та Ю.Федьковича». А у символічну дату 24
серпня (яка тоді ще не мала, звісно, такої конотації) Олесь Гончар з родиною
відвідав Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини. Наталія
Семанюк влаштувала столичним гостям імпрезу в саду, і між калиновими кущами за
затишними столиками читалися вірші і озвучувалися літературні плани. Також
господиня музею вклала усю душу і в екскурсію. Розчулений Олесь Гончар залишає
у книзі відгуків такий запис:
«Спасибі
тим, хто створив цей музей і хто його дбайливо оберігає. Ще в дитинстві
відкривалась мені творчість Марка Черемшини, відтоді закоханий в його чародійне
слово, сповнене правди, мужньої сили й краси. З любовʼю переступив поріг цього
дому. Залишаю його з любовʼю ще більшою, з любовʼю до того, хто тут жив і
створив свої художні шедеври. Наталі Василівні, людині щирого серця, щире
спасибі від усіх нас. Олесь Гончар».
А
вже наступного дня Олесь Гончар відвідав омріяний Русів, де скуштував яблук зі
Стефаникового саду, напився води з криниці на обійсті садиби і впустив у свою
душу чисте і терпке (як сльоза) натхнення.
Буквально
за тиждень столичні гості отримують вісточку зі Снятина – судячи з першого речення
листа Олеся Гончара до Наталії Семанюк, вона надіслала їм з листом галузку
калини зі снятинського саду. Дозволимо собі процитувати повністю лист Олеся
Гончара до Наталі Семанюк (1.09.1965):
«Дорога
Наталіє Василівно! Ми були сьогодні так схвильовані Вашою калиною, ніби ще раз
побачили Вас. Спасибі Вам щире.
Вашою
увагою ми були порадувані тим більше, що після Снятина, після тої незабутньої
зустрічі, ми думками знову і знову повертались до вас і тут, уже вдома, всі
згадуємо Вас із любовʼю.
Живіть
в доброму здоровʼї і хай довкола Вас буде завжди так заквітчано, радісно,
гомінливо і сонячно, як було в той день.
Ми
всією родиною шлемо Вам наш привіт і наше захоплення».
Згодом
Олесь Гончар ще кілька разів шле теплі вітальні листівки на адресу пані Наталі,
остання зі збережених датується 26-м грудня 1973 року. Цілком можливо, що це
остання листівка, оскільки у 1974 році Наталі Семанюк не стало в живих.
Іванна
СТЕФʼЮК (ОЛЕЩУК) – кандидатка філологічних наук,
докторка
філософії у галузі філології,
старша
наукова співробітниця
Снятинського
літературно-меморіального музею Марка Черемшини, письменниця
Фото
- основний архів нашого музею, ф.4
Коментарі
Дописати коментар